Мережа Інтернет. 3 частина.

4. Приєднання до мережі Internet

Для роботи в мережі необхідно:

• фізично приєднати комп’ютер до одного з вузлів ме­режі Internet;

• одержати IP-адресу на постійній або тимчасовій ос­нові;

• встановити і настроїти програмне забезпечення — програми-клієнти тих сервісів, послугами яких мається намір скористатися.

Організаційно доступ до мережі користувачі дістають через провайдери.

Провайдер — це організація (юридична особа), що надає послуги у приєднанні користувачів до мережі Internet.

Як правило, провайдер має постійно ввімкнений до­сить продуктивний сервер, сполучений з іншими вузлами каналами з відповідною пропускною здатністю, і засоби для одночасного підключення кількох користувачів (бага­токанальний телефон, багатопортова плата тощо). Про­вайдери роблять подібну послугу на договірній основі, найчастіше орієнтуючись на час роботи користувача або обсяг даних, які пересилаються по мережі. При укладанні договору провайдер повідомляє клієнту всі атрибути, не­обхідні для підключення та настройки з’єднання (іден­тифікатори, номери телефонів, паролі тощо).

Як правило, користувачі навчальних закладів, великих організацій, фірм, підприємств приєднуються до мережі Internet через свою локальну обчислювальну мережу (ЛОМ). На один із комп’ютерів локаль­ної мережі покладається вирішення завдань proxy-серве­ра — управління локальною мережею і виконання функцій «посередника» між комп’ютерами користувачів та мережею Internet (proxy — представник, довірена осо­ба). Всі технічні й організаційні питання взаємодії з про­вайдером вирішує адміністратор мережі. Для користувачів розробляється інструкція, в якій наводиться перелік дій, які треба виконати для приєднання до мережі Internet.

Технічно для приєднання до комп’ютера провайдера потрібні ПК, відповідне програмне забезпечення і мо­дем — пристрій, що перетворює цифрові сигнали від ком­п’ютера на сигнали для передачі по телефонних лініях і навпаки.

Комп’ютер провайдера може виконувати функції хост-машини або звертатися до більш потужних хост-машин для доступу до глобальних ресурсів мережі Internet через високопродуктивний канал передачі даних — магістраль.

Хост-машина (від англ. host — господар) — це комп’ютер, що виконує мережні функції, реалізуючи по­вний набір протоколів усіх семи рівнів моделі OSI. Крім мережних функцій, хост-машина може виконувати зав­дання користувача (програми, розрахунки, обчислення).

Деякі хост-машини можуть виконувати функції шлю­зів — апаратних і програмних засобів для передачі даних між несумісними мережами, наприклад між мережею Internet та мережами FidoNet, BitNet, CompuServe й ін. Роль шлюзу ніж мережею Internet і локальною мережею типу DECNet відіграє proxy-сервер.

5. Система адрес у мережі Internet

Адреси потрібні для ідентифікації об’єктів, які можуть цікавити користувача в мережі. Найчастіше такими об’єктами є вузли мережі (сайти), поштові скриньки, файли, Web-сторінки. Для кожного з них існує свій фор­мат адреси. Однак, оскільки об’єкти зосереджено у вузлах мережі, в їхніх ідентифікаторах обов’язково присутня ад­реса вузла.

На рівні мережних протоколів для ідентифікації вузлів, і маршрутизації пакетів служить розглянута раніше IP-ад­реса (чотирибайтне число). Перші її два байти визначають адресу підмережі, а два інших — адресу вузла в ній. За допомогою IP-адреси можна ідентифікувати більш як 4 млрд. вузлів. На практиці ж через особливості адресації до деяких типів локальних мереж кількість можливих ад­рес становить понад 2 млрд.

Для користувача працювати з числовим зображенням IP-адреси незручно, тому йому пропонується більш проста логічна система доменних імен DNS (Domain Name System) — послідовність імен доменів, сполучених точками: microsoft.com, rambler.ru, itl.net.ua, raix.kharkov.ua i т. д.

Домен — група вузлів, об’єднаних за деякою ознакою (наприклад, вузли навчальних закладів, вузли якої-небудь країни, вузли однієї організації і т. д.). Система доменів має ієрархічну деревоподібну структуру, тобто кожний домен проміжного рівня містить групу інших доменів. Ко­реневий домен є умовним, на верхньому рівні розташова­но домени США і початкові (територіальні) домени різних країн. Ім’я вузла (машини) становить нижній рівень доменного імені та позначається крайнім лівим доменом.

Доменні імена деяких країн та ор­ганізацій:

us — США

ch — Швейцарія

au — Австралія

fr — Франція

se — Швеція

hu — Угорщина

са — Канада

jp — Японія

ru — Росія

dk — Данія

hk — Гонконг

uа—Україна

de — Німеччина

fi — Фінляндія

corn — комерційні організації

edu — навчальні заклади

gov — урядові установи

mil — військові установи

net — постачальники мережних послуг

org — неприбуткові організації

int  — міжнародні організації

Слід зазначити, що IP та DNS — різні форми запису адреси одного й того самого мережного комп’ютера. Для переведення доменних імен в IP-адресу служить уже зга­даний сервіс DNS.

Для ідентифікації ресурсів мережі (файлів, Web-сторінок) використовується адреса URL (Uniform Resource Locator — уніфікований покажчик ресурсу), яка складається з трьох частин:

1) зазначення служби (сервісу), що забезпечує доступ до ресурсу (як правило, це ім’я протоколу). Після імені йдуть двокрапка «:» і два знаки «/» (коса риска):

http://… ;

2) зазначення DNS імені комп’ютера:

http://www.iti.net.ua ;

3) зазначення повного шляху доступу до файла нада­ному комп’ютері:

http://www.itl.net.ua/Files/Archiv/pagel.html

або

fttp://ftp.netscape.com/pub/book.zip

Як роздільник у повному імені використовується знак «/». Вводячи ім’я, потрібно точно дотримувати регістр символів, оскільки в Internet малі та великі літери вважа­ються різними.

В електронній пошті адреса складається з імені одер­жувача (поштової скриньки), знака «@» та доменної адре­си поштового сервера (локальної мережі), до якого приєднано одержувача. Наприклад:

kovalenko@meta.ua

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*