Урок № 5. Практична робота (домашнє завдання)

Практична робота.

Аналіз виробів

Практична робота № 1.

Завдання 1. Уважно прочитайте завдання і зверніть увагу на конструктивні переваги й недоліки двигунів, які представлені в третьому рядку таблиці Горського.

В основі третього рядка двигунів таблиці Горського показано гвинт. Принцип дії таких двигунів заснований на тому, що струмінь води чи гасу, рухаючись паралельно до осі гвинта, відбивається від його лопаток, у результаті чого утворюється реактивна сила, яка обертає вал двигуна. Уперше такий гвинт використав Архімед — він пропонував його обертати й завдяки цьому подавати воду — ви­користовувати гвинт як насос.

Ідея Архімеда втілена в сучасних гідроелектростанціях, з тією лише різницею, що гвинт не обертають, а подають на його лопатки воду, і він сам обертає вал двигуна.

Наступною клітинкою в цьому рядку є багатоступінчата турбіна (корабельна турбіна Лаваля). Перевага цього двигуна над ідеєю гвинта Архімеда полягає в тому, що в таких турбінах навіть за малих швидкостей пар віддає всю свою кінетичну енергію.

Наступна клітинка таблиці розкриває проект двигуна, в яко­му використовується енергія вітру. Млини з вітряками, в яких використовували гвинт, відомі ще до нашої ери, але проблема та­кої конструкції полягала в тому, що вітер не є постійним джере­лом енергії. Отже, конструкторам потрібен постійний вітер, який завжди напоготові.

Розв’язок проблеми знайшли в тому, що вітер почали штучно створювати. Це добре видно із зображення в клітинці «Проект електростанції майбутнього». Легкий гвинт, як відомо, здатен обертатися під дією конвекційного потоку теплого повітря, яке створюється гасовою (керосиновою) лампою. Так ось в Іспанії ві­тер почали створювати незвичайним способом. Була запропоно­вана установка з прозорим піддашком біля основи. Сонце нагрі­вало повітря під дашком, і повітря з більшою швидкістю ніж зовні рухалось по трубі вгору, розкручуючи ротор вітродвигуна.

Остання клітинка в даному рядку таблиці порожня. За логі­кою наведеної класифікації її повинен займати двигун із будо­вою, яка працює за принципом гвинта, та джерелом енергії — електрорушійної сили, спрямованої паралельно осі гвинта. Автор таблиці вважає, що беззаперечного претендента, який би широко використовувався в техніці, на вказане вільне місце не існує.

Ви згодні із думкою автора? Чи існує альтернатива такому дви­гуну на сьогоднішній день? Чи можливо віднайти в технічних ви­даннях, джерелах Інтернет-ресурсів інформацію про реально дію­чий двигун, його конструкцію?

Поміркуйте над цими запитаннями та спробуйте заповнити по­рожню клітинку таблиці. Можна запропонувати власний проект (ідею) двигуна, який би відповідав наведеній класифікації таблиці.

Практична робота № 2

Завдання 2. На основі виконаних замальовок образу майбут­нього виробу чи клаузури здійсніть аналіз вашого виробу (або про­екту в цілому), працюючи за таким алгоритмом:

а) визначте недоліки проекту та випишіть їх окремо;

б) перерахуйте позитивні сторони вашого проекту (майбутнього виробу);

в) складіть план дій, за яким ви врахуєте або усунете недоліки вашого виробу та скористаєтесь перевагами вашого проекту;

г) обговоріть ваш план дій зі своїм товаришем за партою. Уважно вислухайте його зауваження чи пропозиції і, відповідно, ознайомившись із його проектом, обговоріть його план дій.

д) зробити підсумок практичної роботи, мотивувати його.

Урок № 5. Аналіз існуючих виробів та визначення завдань проекту

У галузі виробничих технологій або високотехнологічних ме­ханізмів сконструйовано велику кількість технічних об’єктів — машин, двигунів, засобів зв’язку, знарядь праці тощо. Разом із тим винахідники в усьому світі продовжують пошуки все нових конструкцій та розв’язків. Цей пошук починають із того, що ди­зайнери аналізують зразки й аналоги об’єктів, які створювались у минулому або вже існують на цей момент. Відомий український академік, конструктор авіадвигунів Архип Михайлович Люлька якось зауважив: щоб успішно працювати над створенням нових двигунів і не знаходити вже відомі, конструктор повинен постій­но тримати в голові досвід попередників і досягнення сучасних дослідників.

Дійсно, якщо поглянути на будь-який вид виробничої діяль­ності людини, то він представлений у вигляді саме досвіду такої діяльності, який був накопичений упродовж минулих десятиліть, а то й століть. Указаний досвід не лише використовується в про­цесі створення чогось нового, а й виступає підґрунтям для подаль­шої еволюції суспільства І, зокрема, розвитку технологій та ви­робництва. Із розвитком цих технологій відбувається значне збільшення відповідних обсягів наукової та іншої спеціалізованої інформації. У тому числі й тієї, яка стосується об’єктів техноло­гічної діяльності людини. Тому важливою рисою сучасного дизай­нера чи фахівця будь-якої галузі виробництва є не стільки втри­мання в пам’яті всіх можливих варіантів конструкції та інших специфічних відомостей про виріб, як уміння здійснювати аналіз інформації, що стосується проекту і, зокрема, безпосередньо об’єкта проектування.

Процес проектування га виготовлення будь-якого виробу чи технологічного об’єкта підлягає закону, який можна назвати зако­ном історичної детермінації або еволюції об’єктів технологічної діяльності людини.

Суть цього закону полягає в тому, що створення нового при­строю чи будь-якого технічного або технологічного об’єкта (проце­су) відбувається з опорою на вже відомі знання, практичний досвід використання аналогічних об’єктів чи процесів.

Створення виробу починають із усебічного вивчення всіх пи­тань, які в першу чергу стосуються історії створення подібних ви­робів, різних його комбінацій, Дослідження ідей чи закономірнос­тей, що закладені в принцип дії історичних попередників об’єкта проектування.

Якщо ми проектуємо автомобіль, то закон еволюції техніч­них об’єктів можна виразити через такі запитання: «Яким авто­мобіль є сьогодні, яким був раніше і яким буде завтра»? Відпові­даючи на поставлені запитання, дизайнер ураховує кращий досвід в історії створення та розвитку даного технічного об’єкта, окремо переглядає його недоліки (технічні, конструкторські, ер­гономічні тощо) та переваги, і на основі цього пропонує нові ідеї стосовно майбутнього авто. Отже, це своєрідний моніторинг, що проводиться стосовно існуючих аналогів об’єкта проектування, суть якого зводиться до того, що складають ряди, в яких відобра­жають розвиток форми, конструкції, стилю, композиції тощо майбутнього виробу. Кожна наступна модель автомобіля в ціло­му за формою та конструкцією може бути схожою на попередню, проте мас незначні відмінності, які покращують її ергономічні чи технологічні показники. Отже, дизайнер під час створення автомобіля не вигадує щось абсолютно нове, а спирається на вже відомі зразки, аналізує їх та вносить у їхню конструкцію нові елементи, змінює форму тощо.

Аналіз, розподіл, класифікація — методи розумової діяльності винахідника. Як ми вже згадували вище, не кожна людина здатна втримувати всю інформацію про об’єкт проектування. Тому вчені Досить часто вдаються до класифікації технічних об’єктів, намага­ються систематизувати їх у певній послідовності з метою докладно­го аналізу. Тут аналіз слід розуміти як метод, що дозволяє одержа­ти необхідну інформацію про структуру об’єкта дослідження (виріб, який проектують).

Аналіз (у перекладі з грецької — розпад, розділення на окремі частини) — операція уявного або реального поділу цілого (об’єкта, властивості, процесу чи співвідношення між предметами) на скла­дові частини, яка виконується в процесі пізнання або предметно-практичної чи дослідницької діяльності людини.

Аналіз у роботі дизайнера, конструктора — це метод наукового дослідження виробів, найголовніша складова художнього констру­ювання.

Аналіз, як метод наукового дослідження, дає змогу здійснювати класифікацію. Тому, як правило, кажуть, що аналізувати — значить досліджувати, розкладати на складові частини об’єкт до­слідження.

Розподілом називають процес мислення, за якого розглядаєть­ся певний клас об’єктів, що уявно поділяють на два або більше під­класів.

Наприклад, серед технічних об’єктів візьмемо клас двигунів та уявимо, що ми розподілили його на два підкласи: двигуни, які пра­цюють на основі ЕДС (електрорушійної сили), і двигуни, що пра­цюють за рахунок тиску води, яка створює відповідну реактивну силу.

У наведеному прикладі клас розглянутих об’єктів слід вважати родом (двигуни) по відношенню до більш вузького класу об’єктів, які мають певну особливість (двигуни, що працюють на основі ЕДС). По відношенню до всього класу більш вузький клас двигунів буде називатися видом, а особливість (ЕДС), за якою ми його відібрали, — його видовою відмінністю.

Якщо клас об’єктів розподілити на два підкласи, що мають про­тилежні видові відмінності, — двигуни, які працюють за рахунок тиску газу, і двигуни, які не працюють на основі газу, — то такий процес розподілу об’єктів називають дихотомією.

Класифікацію розуміють як процес мислення, у ході якого уяв­но об’єднують у групи предмети, що мають визначені ознаки, спіль­ні для кожної групи.

Результатом проведеної класифікації може бути зведена таб­лиця, в якій досліджувані предмети чи об’єкти укладені в різні групи.

Прикладом класифікації як процесу мислення може бути таб­лиця В.О.Горського, за допомогою якої представлена еволюція двигунів.

Зрозуміло, що вона не претендує на вичерпну енциклопедію двигуна, проте дає змогу зробити аналіз того узагальненого істо­ричного досвіду, який склався у винахідництві та будуванні дви­гунів.

Складена таблиця за таким принципом: горизонтальні рядки показують основні етапи історичного розвитку двигунів; у верти­кальних рядках таблиці зібрані двигуни, що працюють від однако­вих джерел енергії.

Якщо ви уважно переглянете таблицю, то нескладно помітити: кожна клітинка містить проект двигуна, який має не лише перева­ги, а й певні недоліки, що слугувало подальшим мотивом для вдосконалення конструкції і винайдення нового підходу чи ідеї в проектуванні двигуна. Кожна представлена в таблиці конструк­ція двигуна знайшла своє широке використання у певній галузі ви­робництва. І разом із тим, винахідники постійно аналізували відо­му конструкцію, ураховували позитивний досвід, намагаючись усунути негативні чинники в діючій конструкції.

Класифікація промислової продукції є провідною умовою всебічного визначення її якості. У зв’язку з цим розрізняють різні види аналізу: художньо-конструкторський, функціональний тощо. Для визначення різних підходів у проведенні аналізу промислових виробів їх розподіляють на групи (підкласи).

Так промислові вироби як окремий клас поділяють на чотири підкласи:

а) вироби, що безпосередньо обслуговують людину (меблі, одяг, взуття тощо);

б) вироби, що обслуговують людину і водночас виконують технічну функцію (електроарматура, побутова техніка, пристрої тощо);

в) вироби, що виконують певну роботу і частково обслуговують людину (засоби транспорту, прилади, станки тощо);

г) вироби, які виконують лише певну роботу (автоматизовані системи, вузли механізмів машин тощо).

Отже, підсумовуючи, можна відзначити, що аналіз, класифіка­ція виробу проектування чи його аналогів — це трудомісткий про­цес розумової діяльності, який спрямований не лише на позитивні чи негативні сторони конструкції виробу, а й ураховує всі аспекти роботи над виробом: від його форми та кольору до реклами як про­дукту певної торгівельної марки. Тому під час аналізу дизайнер дає відповідь на запитання, що стосуються не лише того, що було чи що є, а й більш докладно визначає, які власне є потреби у вдосконален­ні об’єкта проектування за такими напрямками, як:

  • предметний (художня цінність виробу, нові конструктивні елементи чи функції, форма, колір, конструкційний матеріал, із якого виготовляється виріб);
  • виробничий (технологічність об’єкта, автоматизація під час виготовлення, низька матеріало- та енергоємність виготовлення, уніфікація тощо);
  • експлуатаційний (надійність, зручність в обслуговуванні тощо);
  • торговельний (транспортування, тара чи упаковка до виро­бу, товарний вигляд, реклама на упаковці тощо).

Дизайнер зобов’язаний аналізувати всі об’єкти власної творчої роботи — від загальних попередніх міркувань, до того, як почнеть­ся процес проектування, на всіх етапах проектування та виготов­лення виробу і навіть після того, як виріб випущено в серійне ви­робництво.

Недостатній аналіз на окремих стадіях роботи знижує цінність виробу, ще на стадії його проектування. Відсутність обґрунтовано­го художньо-конструкторського аналізу під час проектування мо­же призвести до морального знецінення виробу ще до того, як поч­нуть його серійний випуск.

Аналіз об’єкта проектування передбачає поєднання різноманіт­них факторів, вимог, умов, шляхів реалізації проекту. Наприклад, якщо розглядати лише функціональну сторону об’єкта проекту­вання і не враховувати конструкційний матеріал, форму виробу в цілому, конструктивні особливості, технологію його виготовлен­ня, то аналіз виробу буде неповним, і таким, що не виявлятиме всіх проблем, які можуть виникати під час його проектування та виго­товлення .

Після того, як визначено напрямок чи напрямки, за якими будуть удосконалювати (змінювати) або «розвивати» конструк­цію майбутнього виробу, чітко окреслюють діапазон необхідних для цього робіт, і відповідно на основі цього формулюють завдан­ня. Визначаючи завдання, дизайнер у першу чергу з’ясовує два основних запитання: по-перше, який кінцевий результат необхідно одержати і, по-друге, чи буде одержано розв’язок пробле­ми, над якою працюють? Зрозуміло, що, коли розв’язуються проблеми високого рівня складності, однозначної відповіді на поставлені запитання одержати не можливо. Проте, якщо за­вдання формулювати в їх контексті й у ході роботи час від часу до них повертатись, то ефективність розв’язання проблеми знач­но зростає. Розглядаючи кожен можливий варіант, розв’язку (мається на увазі форма виробу, колір чи обраний конструкцій­ний матеріал, з якого його виготовлятимуть), дизайнер враховує: позитивні та негативні наслідки від прийнятого рішення як це буде впливати на остаточний варіант, тобто розв’язок пос­тавлених завдань.

Урок № 4. Технологія створення банку ідей

Вступ

Ви знаєте, що виготовлення будь-якого технічного чи техноло­гічного об’єкта починають зі творчого задуму. Розмірковуючи над проблемою, людина намагається віднайти найбільш удалий за­дум чи ідею, що допоможе розв’язати технічне протиріччя. Тут відразу варто зважити на дві обставини. По-перше, ідеї не з’являють­ся самі по собі, навіть у випадку так званого «інсайту» або «осяян­ня», коли розв’язок приходить ніби сам по собі. По-друге, учені за­вжди доводили, що цей процес спонтанного відкриття не є чимось випадковим, а має свої приховані закономірності.

Створення банку ідей

Чи може процес творчості бути керованим?

Чи може людина навчитися робити творче відкриття?

І до сьогодні серед учених немає одностайної думки стосовно відповіді на ці та подібні запитання. Завжди існували науковці, які висловлювали думку, що творчі відкриття — це результат випад­ковості, сфера підсвідомого, непов’язана з логікою та інтелектом. Інші вчені, ґрунтуючись на ідеях І.П.Павлова, В.М.Бехтерева, вважають, що процес творчості може відбуватися на заниженому рівні активності свідомості або на рівні підсвідомості. Але це тра­питься, якщо йому передувала розумова робота з накопичення пев­ної інформації про досліджуваний об’єкт.

Сьогодні спеціальні дослідження показують, що творче від­криття можливе тоді, коли дослідницький пошук підготовлений системою знань і йому передує напружена розумова діяльність ви­нахідника. Після цього мозок за певний проміжок часу синтезує проведену роботу у вигляді творчої ідеї. Спрощено це виглядає так, ніби в комп’ютер уводять певний обсяг інформації, а через деякий час, коли він обробить її за спеціальною програмою, видає розв’язок задачі.

Людина за власним бажанням може розвинути в собі вміння, здібності, риси характеру, спрямовані на вироблення творчих, оригінальних ідей, що дасть змогу створювати чи відкривати щось нове, практично в будь-якій галузі людської діяльності, а не лише у сфері виробництва. Серед таких умінь творчого характеру, що мо­жуть бути сформовані, вважають уміння створювати банк ідей та пропозицій.

Одним із завдань створення такого банку є впорядкування ін­формації з метою її аналізу, що прискорює процес вироблення твор­чих ідей і, відповідно, створення нового об’єкта чи його вдоскона­лення.

Створення банку ідей. У попередніх параграфах ми розгляда­ли, як накопичувати та систематизувати потрібну інформацію для проекту. Тепер необхідно навчитися працювати з цією інформа­цією — відбирати ідеї, аналізувати, ставити чи уточнювати на ос­нові зібраної інформації завдання проекту тощо.

Пошук інформації, яка стосується певної проблеми або галузі виробництва, супроводжується її накопиченням. Досить часто ве­ликий обсяг інформації не лише «загромаджує» комп’ютер, але й залишається не використаним у дослідницькій роботі. Тому ди­зайнери намагаються впорядкувати та систематизувати знайдену інформацію, щоб більш якісно скористатися зібраним матеріалом, який було накопичено під час дослідження й вивчення проблеми.

Кожну знайдену ідею необхідно проаналізувати, виділивши по­зитивні та негативні сторони. Якщо мова йде про виготовлення певного виробу, необхідно з’ясувати, як даний об’єкт буде розв’язувати поставлені завдання (проблему), чи буде зручним у користуванні, задовольняти встановленим технологічним вимо­гам тощо. Інакше кажучи, працюючи над створенням конкретного об’єкта, дизайнер переглядає всі можливі шляхи розв’язку пробле­ми, що проявляється у вигляді набору образів майбутнього виро­бу — банку ідей та пропозицій. Проте, мова тут іде не лише про можливі форми майбутнього виробу чи, наприклад, проектування інтер’єру у вигляді замальовок чи ескізів, а й добір інших конс­трукційних матеріалів, комбінації різноманітних ідей, зміни в ко­льорі, варіанти компоновки складових частин виробу, товарного вигляду тощо. До такого банку конструктор повертається протягом усього періоду роботи над проектом, доповнюючи його і перегляда­ючи ті чи інші пропозиції для використання в роботі. Наприклад, працюючи над інтер’єром кімнати, коли визначено кількість та конструкцію меблів, коли образ і вигляд меблів став завершеним, дизайнер переходить до виконання рисунків і креслень у масштабі, проробляє можливі варіанти розташування окремих частин меб­лів — виконує компоновку. Варіанти компоновок входять до бан­ку ідей, як власне й сам ескіз, доповнюючи образ, замальовки, креслення меблів тощо.

Отже, підсумовуючи, відзначимо, що головним правилом ство­рення банку ідей є: скопійовані або виконані власноруч рисунки, замальовки, ідеї у вигляді записів — увесь обсяг накопиченої ін­формації, який може стати в нагоді під час виконання наступних етапів проектування виробу, і який необхідно зберігати та класифі­кувати.

З чого починають створення банку ідей? Як правило, дизайнери використовують так звану клаузуру.

Клаузура — це великий аркуш паперу, на якому презентовані різноманітні варіанти майбутнього виробу в загальному вигляді, з прорисовкою окремих частин чи деталей. Аркуш із клаузурою по­винен мати завершену композицію стосовно виробу чи проекту в цілому. Під час такої роботи можна застосовувати будь-які зобра­жувальні засоби — від власноруч виконаних малюнків та ескізів до кольорових і скопійованих зображень.

Під час створення клаузури проявляється творча фантазія дизайнера, уміння застосовувати зібрану інформацію про до­сліджувану проблему чи об’єкт проектування. Тому аркуш кла­узури може містити зображення, які відображають асоціатив­ні, фантастичні, природні аналогії, якими користується дизайнер, чи скопійовані рисунки, фотографії з інших джерел. Дизайнер може коротко відобразити суть ідеї з відповідними написами, запитаннями, декількома варіантами розв’язків проблеми тощо.

Отже, банк ідей та пропозицій має складатися з комплексу інформації, яка стосується об’єкта проектування і відповідає за змістом та кількістю певному етапу проектування виробу. Проте для загального випадку, з метою класифікації зібраної інформа­ції, структуру банку ідей можна представити у вигляді схеми.

Урок № 3 (продовження). Практична робота.

Практична робота Пошук інформації в Інтернеті

Завдання. Пошук інформації в тематичних каталогах та пошу­кових машинах за допомогою ключових слів.

Вступний інструктаж

Усі пошукові системи Інтернету реалізують декілька алгорит­мів пошуку. До них відносять: простий пошук, розширений пошук та контекстний пошук.

Простий пошук. Під час цього пошуку в поле запиту вводиться одне або декілька слів, які можуть характеризувати зміст докумен­та. Під час введення одного слова машина видає, як правило, до­статньо велику кількість посилань, з яких обрати потрібну інфор­мацію буває досить складно. Тому простий пошук використовують для знаходження нескладних, однозначних питань чи теоретичних положень.

Розширений пошук. Такий пошук завжди включає запит із гру­пи слів. Під час розширеного пошуку рекомендують зв’язувати ключові слова логічними операторами and (і), or (або), not (ні) то­що. Головна перевага розширеного пошуку полягає в тому, що, як правило, записи ключових слів і логічних операторів у різних по­шукових машинах або однакові, або досить схожі. Тому, засвоївши один раз прийоми розширеного пошуку, можна ним користуватися де завгодно, переключивши машину в потрібний режим розшире­ного пошуку.

Контекстний пошук. Пошукові машини, що підтримують цей вид пошуку, видають інформацію, яка точно відповідає ключовим словам у пошуковому вікні. Для цього в більшості випадків ключо­ва фраза має бути взята в лапки.

Послідовність виконання роботи.

1. Виберіть 10 ключових слів для теми свого проекту і розташуйте їх у порядку від загальних понять до більш конкретних положень.

2. Відкрийте вікно браузера.

3. Виконайте подальший пошук, послідовно виконуючи всі дії, наведені нижче, використовуючи одну з пошукових машин:

  • У поле адреси введіть адресу пошукової системи (наприклад: http://www.ukr.net/).
  • У поле «Знайти» уведіть ключове слово, що стосується вашо­го проекту, і натисніть клавішу Enter.
  • Уважно перегляньте описи веб-сайтів, складіть список тих сайтів, що містять розшукувану інформацію.
  • Поверніться на домашню сторінку пошукової системи, клац­нувши мишкою на кнопці «Назад», що знаходиться на екрані комп’ютера.
  • У полі «Знайти» поряд із ключовим словом допишіть потріб­не слово чи фразу, взявши її в лапки, і натисніть клавішу Enter.
  • Перегляньте знайдені веб-сторінки, складіть списки потріб­них.
  • Якщо необхідно знайти зображення певної конструкції виробу, то використовуйте слово «image» («зображення» чи «фото­графії»).
  • Якщо один зі знайдених документів у більшій мірі відпові­дає зазначеній темі проекту ніж інші, клацніть на кнопці Знай­ти подібні документи (зображення).

Урок № 3. Основні інформаційні джерела. Технологія пошуку інформації засобами Інтернету.

  1. Сутність та види інформації.
  2. Пошукові системи.

Коли перед дизайнером (конструктором) постає завдання з вив­чення досліджуваної проблеми, йому необхідно визначити джере­ла, до яких він буде звертатись у першу чергу.

Отже, розглянемо інформацію як провідний ресурс проекту, відповідні джерела інформації та засоби і прийоми її пошуку.

Термін «інформація» в середині XX століття ввів К.Шеннон відносно до теорії передачі кодів, яка отримала назву «Теорія ін­формації». У наш час зміст цього терміна отримав більш глибоке природничо-філософське значення. Така трансформація — у спри­йнятті людиною — поняття «інформація» стала наслідком необхід­ності переосмислення технологій трансляції та ретрансляції, спри­йняття і перетворення того, що має загальну назву — інформація.

Інформацію (від лат. informatio — повідомляти) визначають як будь-яке повідомлення про будь-що, теоретичні відомості, значен­ня певних показників, що є об’єктами збереження, обробки та пе­редачі, які використовуються в процесі аналізу певних (економіч­них, технологічних, політичних тощо) рішень.

Усе інформаційне середовище поділяється на три типи джерел інформації:

  • документ;
  • людина;
  • предметно-речове середовище.

Людина є ключовою ланкою в системі інформаційних джерел. Може розкрити велику за обсягом та цікаву інформацію зі сфери знань та власного досвіду використання цих знань на практиці.

Під предметно-речовим середовищем розуміють оточення, що поруч із вами. Предмети та речі інколи можуть розповісти не мен­ше ніж людина.

Під час роботи над проектом важливо знати, де шукати потріб­ну інформацію. У зв’язку з цим розрізняють такі найбільш поши­рені шляхи пошуку інформації:

  • вивчення бібліотечного каталогу;
  • за допомогою пошукових систем в Інтернеті;
  • у довідковому апараті лінгвістичних енциклопедій. У них після статті на визначені теми дається список літератури;
  • комунікативний — можливість отримати необхідну консультацію вчителя, фахівця тієї галузі, яка є близькою до теми проекту.

Сьогодні в нашій країні система науково-технічної інформації включає в себе бібліотеки, Український інститут науково-техніч­ної та економічної інформації, Книжкову палату України, Інститут реєстрації інформації НАН України, служби науково-технічної ін­формації міністерств і відомств, а також деяких наукових установ. Найбільш доступними для дослідників є, звичайно, бібліотечні каталоги. Систематичний каталог як інформаційно-пошукова сис­тема дає можливість швидко зорієнтуватися, чи є в бібліотеці кни­ги з тієї галузі науки, яка цікавить дослідника. Пошук потрібних джерел інформації може здійснюватися за допомогою звичайних бібліотечних карток, що є у відповідному каталозі бібліотеки, або за допомогою комп’ютера.

Коли дослідник опрацьовує достатньо велику кількість книг із метою пошуку потрібної інформації для проекту, необхідно дотри­муватися наступних практичних рекомендацій роботи з книгою:

1. Уважно вивчити титульну сторінку, де вказані основні відо­мості про книгу: назва, автор, місце та рік видання, наймену­вання видавництва. Це важливо, оскільки після повідомлення консультанту бібліотечного каталогу хоча б однієї з наведених характеристик книги вам допоможуть швидко її віднайти. Це пояснюється тим, що бібліотеки систематизують джерела інформації за декількома ознаками (за назвою, автором, роком видання тощо).

2. Ретельно ознайомитись із заголовками цієї книги, намагаючись зрозуміти, з яких розділів вона складається, в якій послідовності викладається матеріал; окремо звертати увагу, чи є в наявності матеріал, який представлений графічними зображеннями, схемами, зведеними таблицями — такі відомості, як правило, узагальнюють великий за обсягом матеріал, що викладений у книзі.

3. Уважно прочитати анотацію, передмову чи вступ книги або висновки, що дасть змогу скласти загальне уявлення про зміст, зрозуміти основне призначення книги.

4. Ознайомитися безпосередньо з основним текстом книги, для цього необхідно прочитати декілька сторінок, абзаци, уривки з тих розділів, що за назвою найбільше підходять до теми вашого проекту чи проблеми. Це дасть змогу зрозуміти стиль написання автора, особливості викладу матеріалу, настільки матеріал книги є доступним чи складним тощо.

Також під час роботи з книгою варто звернути увагу на такі важливі моменти.

Процес вивчення навчальної, наукової та іншої літератури пот­ребує уважного та докладного обмірковування та обов’язкового конспектування. Конспект — це ефективний вид запису не лише навчальної, а й наукової інформації. Розрізняють такі конспекти, як: планові, вільні, текстуальні і тематичні.

Плановий конспект — конспект книги за її змістом: заголовка­ми, розділами, параграфами. Такий конспект повністю відображає структуру книги.

Вільний конспект — конспект, що об’єднує у своєму змісті пе­реказ прочитаного із цитатами з окремих розділів чи параграфів книги.

Текстуальний конспект — конспект, що складається із цитат, які відображають основний зміст книги, ідеї та положення певного параграфа чи книги.

Тематичний конспект — конспект, в якому цитати з різних джерел або переказ авторських думок групуються за рубриками, що розкривають зміст тем, із яких складається книга.

Сьогодні найбільш зручним та сучасним засобом пошуку й сис­тематизації необхідної інформації для проекту є Інтернет-ресурси.

Інтернет — усесвітня асоціація комп’ютерних мереж або про­стіше — World Wide Web (WWW), що дослівно означає «всесвітня широка павутина». В Інтернеті можна отримати різноманітну ін­формацію — від прогнозу погоди до інформації про політику, тех­ніку і технології, меблеве виробництво, медицину, наукові відкрит­тя тощо. Складно навіть уявити, що неможливо знайти в мережі Інтернет.

Види доступу до ресурсів Інтернету відрізняються різними схе­мами підключення, які забезпечують постачальники послуг ме­режі — провайдери. Звичайні користувачі підключаються до Ін­тернету за допомогою модему і телефонної лінії, кабельного з’єднання чи за допомогою бездротової технології. Кожний комп’ютер, що підключений до всесвітньої мережі, має власний но­мер, який називають доменом (від англ. domain область).

Найбільш поширена послуга, яка надається мережею, — відда­лений доступ до баз даних. Це означає, що дослідник може за допо­могою свого комп’ютера, підключеного до Інтернету, переглядати інформацію, яка знаходиться на великих відстанях у бібліотеці та зберігається у відповідному комп’ютері.

Під час передачі файлів (інформація передається у файлах) по мережі використовується так званий протокол ftp (file transfer protocol), за допомогою якого можна скопіювати на свій комп’ютер будь-який доступний файл. Загальний обсяг інфор­мації, що є доступним через протокол ftp, складає десятки тисяч терабайт (1 терабайт = 1 099 511 627 776 байт). Це можуть бути програмне забезпечення, текстові документи, звукові та відеофайли тощо.

Коли ви знаходитеся (через комп’ютер) у мережі Інтернет, то є можливість переглядати різноманітні документи в різних части­нах країни чи світу, за лічені хвилини зазирнути на українську сторінку сервера Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадького (м.Київ) і переглянути інформаційні джерела з наукової пе­ріодики чи електронні наукові фахові видання, тематичні зібрання тощо. Ви можете переходити від однієї сторінки до іншої звичай­ним натисканням кнопки миші вашого комп’ютера. При цьому кожне ключове слово з’єднується з відповідними інформаційними файлами через гіпертекстові зв’язки. Це те саме, що посилання в статті енциклопедії, що починаються словами «див. також…», але для того, щоб гортати сторінки книги, вам достатньо лише клацнути мишкою на потрібному ключовому слові (для зручності воно виділяється кольором або підкреслюється рискою), і через се­кунди чи хвилини (у залежності від швидкості завантаження да­них у мережі та кількості користувачів, що знаходяться на тому ж сервері) перед вами з’являється потрібна для вас інформація. До­статньо швидко також можна одержати інформацію та відповідний доступ до неї, що знаходиться на десятках і сотнях тисячах комп’ютерів у всьому світі. Якщо вас не влаштовує те місце, до якого ви потрапили в пошуках інформації, то віртуальна кнопка на екрані комп’ютера «BACK» допоможе повернутися на початко­ву сторінку.

Інформацію в Інтернеті шукають за:

  • тематичними каталогами;
  • за допомогою пошукових машин.

Існує думка, що в Інтернеті є все. Однак, це не зовсім так. Ма­теріали для розміщення в мережі готують звичайні люди (зрозумі­ло, фахівці своєї справи), тому там можна віднайти лише те, що вони вважають за потрібне. Однак завдяки їх творчості в мережі утворилося понад двох мільярдів Web-сторінок.

В Інтернеті каталоги та покажчики розрізняються технологією підготовки. Над каталогами працюють люди, а покажчики форму­ються автоматично. Під час каталогізації ресурсу досвідчений ре­дактор уважно проглядає його, визначає, до якої галузі знань його можна віднести, і вносить у відповідний каталог. Найбільш вели­кий каталог Інтернету Yahoo. У ньому працює понад 150 кваліфі­кованих редакторів. Це велика організація, проте її зусиль виста­чає лише на те, щоб підтримувати найбільш актуальні каталоги, А не вносити нові.

Для пошуку інформації в мережі Інтернет найчастіше викорис­товують інформаційно-пошукові машини. Такими пошуковими машинами є: Мета, Ukrnet, Atlas, Google, Рамблер, Яндекс, Yahoo, Excite, Hotbot та інші. Потрібно ввести адресу такої системи (нап­риклад: www.ukrnet.ua) в адресний рядок програми-браузера, наприклад, Internet Explorer. Після цього загрузиться головна сторінка пошу­кової системи. Пошук потрібної інформації можна здійснити за до­помогою ключових слів або за допомогою Web-каталогів.

Як свідчить практика, пошукові машини дають можливість здійснити найбільш повний пошук у рамках заданої теми. Робота пошукової машини проводиться в три етапи. На першому — ска­нується інформаційний простір і збираються копії веб-ресурсів. На другому — бази даних, складені за результатами сканування, сис­тематизуються таким чином, щоб у них можна було проводити прискорений пошук. А на третьому етапі пошукова машина прий­має запит від користувача і після цього проводить пошук у своїхбазах та відображає веб-сторінку з оформленими результатами по­шуку.

Інша найбільш поширена послуга, яка використовується в ме­режі Інтернет, — це електронна пошта (Email).

Основна перевага електронної пошти на відміну від традицій­ної полягає в тому, що адресат, якому надсилають інформацію, може знаходитися на великих відстанях, у будь-якій частині зем­ної кулі, проте відправлений йому лист надійде за декілька хви­лин. Головне, аби він був підключений до мережі Інтернет. При чому інформація може бути не лише у вигляді текстових докумен­тів, але й у вигляді фото- чи відеофайлів.

Ще однією перевагою електронної пошти є автоматичне за­вантаження тієї інформації, яка вас зацікавила. Для цього мож­на підписатися на певні списки розсилок. Більшість із них вла­штовані так само, як і газети чи інші періодичні видання. Тобто, ви постійно будете одержувати останню інформацію, наприклад, про новинки техніки чи технологій у певній галузі. Інші, схожі на дошки оголошень, де розміщена також і реклама різних ре­чей — від техніки до науково-популярних журналів. Сьогодні поширеними стали автоматизовані файлові сервери, завдяки яким можна одержати відомості про погоду в будь-якій точці земної кулі.

Урок № 2 (продовження)

У проспекті творчого проекту на цьому етапі необхідно подати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів, енергії для виготовлення виробу; визначення його собівартості та ціни, перед­бачуваних прибутку й термінів реалізації.

Наступним моментом цього етапу буде здійснення екологічної експертизи, де необхідно подати повну характеристику з точки зору екологічної безпеки виготовлення, і не менш важливим є обґрун­тування використаної сировини.

На третьому етапі — технологічному, виконуються заплановані операції, здійснюється самоконтроль та оцінка якості виробу. За­соби — інструменти та обладнання, що заплановані й передбачені б змісті технологічного процесу.

Цей етап проектування передбачає такі стадії, як виконання технологічних операцій, передбачених технологічним процесом, самоконтроль своєї діяльності, дотримання технологічної, трудо­вої дисципліни, культури праці.

На заключному етапі здійснюється кінцевий контроль, порів­няння і випробування проекту, порівнюють виготовлену конструк­цію із запланованою. Якщо будуть знайдеш недоліки та неполад­ки, намагаються їх усунути, аналізується проведена робота, встановлюється, чи досягли своєї мети, який результат їхньої пра­ці, здійснюється самооцінка спроектованого виробу.

На самому початку роботи необхідно визначити, який проект буде виконуватися: індивідуальний чи груповий. Якщо проект ви­конується двома учнями або групою, то відбувається їх формуван­ня за інтересами, розподіл ролей, завдань відповідно до рівня знань, бажаної практичної діяльності в рамках проекту.

Як відомо, в основі проекту лежить певна проблема. А для її розв’язання людина повинна мати знання з різних галузей науки, а також володіти певними інтелектуальними вміннями (робота з інформацією, її аналіз, узагальнення і висновки), творчими вмін­нями (вироблення ідеї, варіантів розв’язання проблеми, прогнозу­вання результатів), комунікативними вміннями (ведення дискусії, уміння слухати й чути співбесідника, відстоювати свою точку зору, висловлювати власну думку).

Під час виконання проектів кожен виріб, послугу можна реалі­зувати різними шляхами — варіантів вирішення кожного завдан­ня є безліч. Тому потрібно кілька разів намалювати, прочитати і, лише переконавшись у тому, що певний варіант найбільш техно­логічний, економічний, екологічний, відповідає вимогам дизайну, найбільш задовольняє вимоги школи, сім’ї або ринку, приступити до його виготовлення.

 

Урок №2. Етапи та стадії виробничого й навчального проектування

  1. Поняття про етапи виробничого проектування.

Якщо прослідкувати основні етапи історії суспільства, то не­складно помітити, що рушійною силою його розвитку є вдоскона­лення знарядь праці. З одного боку, це пояснюється тим, що люди­на завжди прагнула змінити на краще предметний світ речей, зробити його більш прогресивним та комфортним. З іншого, пред­мети та об’єкти, які нас оточують, обов’язково мають певні недолі­ки, що дає змогу винахідникам здійснювати постійний пошук для їх удосконалення.

Удосконалення знарядь праці — це не лише їх конструктивна модернізація, а й установлення більш досконалих виробничих сто­сунків, утворення нових форм організації виробничої діяльності людини тощо. Ремісник виготовляє певну річ утилітарного призна­чення від творчого задуму до його втілення в конкретний продукт. Згодом він об’єднується з іншими ремісниками для одержання більшого прибутку від своєї діяльності, що призводить до спеціалі­зації виробництва — кожен учасник такого процесу виконує лише певну операцію. Спеціалізація виробництва вдосконалює кожну технологічну ланку, створює та розвиває виробничий процес у ці­лому. Згодом крім окремого технологічного процесу створення певного продукту утворюється виробничий процес, який складається із сукупності технологічних. У ході такого генезису виробничої діяльності вдосконалюється й планова діяльність, тобто відбуваєть­ся спеціалізація виробництва в тій його частині, де проводять про­ектування та конструювання виробів. На сьогодні будь-яке сучасне виробництво містить відділ, що займається проектуванням та від­повідним прогнозуванням власної виробничої діяльності. Тут необ­хідно відразу підкреслити, що виробництво характеризується пос­тійними змінами, які проявляються у вигляді процесу його постійного вдосконалення.

Постійний розвиток і вдосконалення виробництва — необхідна умова його існування, і саме проектування чи проектна технологія виступає рушійною силою його розвитку та вдосконалення.

Перед тим як визначити етапи проектування, розглянемо струк­туру виробничого проектування.

З попередніх параграфів ми з’ясували, що процес створення різноманітних речей, машин, архітектурних комплексів, техніч­них систем відбувається по-різному, і для кожного конкретного ви­падку має індивідуальну структуру чи етапи проектування. До суб’єктивних обставин, що впливають на етапи та процеси про­ектування, відносять накопичені на цей момент наукові відомості в цій галузі знань, особливості матеріально-технічного оснащення проектних робіт, вимоги економіки, установлені строки виконан­ня експериментального зразка тощо.

Разом із тим, індивідуальні відмінності в організації процесу створення проекту не повинні впливати на основні принципи та етапи проектної технології.

На сьогодні методика створення та відповідні етапи проекту­вання в умовах серійного виробництва зазнають значного впливу з боку зарубіжного досвіду дизайнерських розробок. Наприклад, в усьому світі дизайнери дедалі більше використовують інформа­ційні технології на стадії формотворення виробу, яке традиційно було обмежене лише креслярським способом. Так, ще зовсім недав­но можливість перенести креслення з паперу на екран комп’ютера порівнювалась із новим відкриттям у проектуванні. Наступним кроком стала поява технології 3D, або проектування об’єкта у три­вимірному просторі. Уже сьогодні світові технології виробничого проектування вступають у нову фазу — у так звану галузь цифрово­го моделювання, коли об’єкт на екрані комп’ютера не лише вигля­дає, але й віртуально функціонує, як це має відбуватись у реально­му житті. Тому якщо зараз описати найбільш сучасний спосіб проектування, завтра він може опинитися в архівах майбутнього ‘виробництва. Щоб уникнути цього, розглянемо етапи проектуван­ня лише в загальних рисах, які в тій чи іншій мірі можуть напов­нюватися сучасними інформаційними чи іншими провідними тех­нологіями майбутнього.

Процес проектування виробів в умовах виробництва складаєть­ся з таких основних етапів:

  • дослідження та складання завдань проекту;
  • художньо-конструкторський пошук;
  • ескізний проект;
  • складання конструкторської документації.

Дослідження та складання завдань проекту. На цьому етапі відбувається дослідження проблеми (товару чи послуги), над якою буде працювати творчий колектив. Нині фірми використовують найпоширенішу форму здійснення проектних робіт, це так звані -: «цільові програми», які передбачають створення творчих дизай­нерських команд. Вони мають визнаного лідера й обов’язково включають кількох спеціалістів, що здатні генерувати ідеї з найважливіших сфер інноваційної діяльності (ринок, техніка, (менеджмент). Організаційна структура, склад фахівців і вимоги » до керівника проекту визначаються рівнем інноваційного рішення у створюваному продукті чи процесі, а також певним терміном за­вершення роботи.

Під час вивчення інформації, яка стосується проекту, з’ясовують чи визначають самостійно всі вимоги до об’єкта проектування. Уся зібрана інформація про майбутній об’єкт виготовлення аналі­зується з позицій зручності, технологічності, економічності та естетичності виробу. Етап завершується складанням науково обґрун­тованих вимог до цього об’єкта, відповідних проектних харак­теристик. На основі проведеної роботи складають технічне завдання.

Художньо-конструкторський пошук. На цьому етапі відбувається створення початкових творчих ідей у вигляді ескізних та графічних форм, що може також відбуватися в об’ємному виг­ляді — макетах. Розробка графічної частини відбувається на основі технічного завдання та відповідних нормативних документів (ГОСТів, нормалей). Ескізування промислових виробів відбуваєть­ся від принципової схеми до графічної розробки окремих деталей, і потім до виробу в цілому. На цьому етапі ескізи (певної кількості) можуть відображати ідею проекту в цілому, зображення окремих вузлів із прорисовкою окремих фрагментів деталей виробу, мати вигляд компоновочних схем. Спочатку ескізи виконуються без до­тримання масштабу, оскільки на цьому етапі перевіряються різні напрямки розв’язку форми та конструкції майбутнього виробу, і вже потім уточнюється через креслення з дотриманням масштабу та вимог ЕСКД.

Ескізи конструктивних елементів виробів розробляються з ура­хуванням вимог міцності, жорсткості конструкції, а також стій­кості з урахуванням максимальних габаритних відхилень у проце­сі експлуатації. Наприклад, для меблевого виробництва такими габаритними відхиленнями вважають перекидання столу, шафи під час висування ящиків або відкривання дверцят тощо.

Особливе місце на цьому етапі має метод макетування майбут­нього виробу. В умовах виробництва дедалі більше використовують­ся інформаційні технології, про що ми згадували на початку цього параграфа. Макетування за допомогою комп’ютерних технологій використовує для того, щоб остаточно розв’язати компоновочні варіанти, з’ясувати об’ємно-просторові пропорції тощо. Однак біль­шість сучасних підприємств, крім віртуального макетування, використовують традиційне виготовлення матеріальних макетів із метою створення більш реального відтворення об’єкта проектуван­ня, особливо в плані кольорового рішення. Якщо мова йде про ство­рення зразків меблевих виробів, то виготовлення макета дає змогу з’ясувати реальні співвідношення дослідного зразка до розмірів лю­дини чи тих речей, із якими буде взаємодіяти (функціонувати) ви­ріб.

На цьому етапі також дизайнери іноді використовують клаузуру, хоч її більше застосовують у навчальних цілях. Клаузура може виконуватися на папері з використанням різноманітних зображу­вальних засобів. Про клаузуру ми будемо говорити більш докладно в наступних параграфах цього посібника.

 

 

 

Урок №1. Вступ. Метод проектів. Основні ознаки проектної діяльності. Етапи проекту.

1. Сутність методу проектів.

Під методом проектів (латин, projectus — висунутий уперед) мають на увазі спосіб розв’язання тієї чи іншої практично або теоретично значущої проблеми, оформленої у вигляді кінцевого продукту. Зовнішній (матеріальний) результат роботи над проектом ви можете бачити, сприймати на дотик, застосовувати на практиці, використовувати в повсякденному житті.

Проте набагато важливішим є результат внутрішній (нематеріальний) — досвід діяльності, знання, уміння.

Це цікаво: з історії питання Метод проектів виник у другій половині XIX ст. у сільськогосподарських школах США. В основі цього методу лежать ідеї Дж.Дьюї, В.X.Кілпатріка, Е. Торндайка та інших американських учених. Цей метод можна охарактеризувати як «навчання через діяння», коли учень безпосередньо включається в активний пізнавальний процес: самостійно формулює проблему, збирає необхідну інформацію, знаходить і порівнює варіанти вирішення проблеми, робить висновки, аналізує свою діяльність, формуючи «по цеглинках» щось нове й набуваючи нового навчального й життєвого досвіду.

2. Основні ознаки проектної діяльності.

Проектна діяльність — це особливий вид інтелектуальної діяльності, характерними рисами якої є самостійний пошук необхідної інформації, її творче перетворення в матеріалізо­ваний продукт (виріб, сценарій, плакат, реферат, стендову доповідь, мультимедійну презентацію тощо).

Проект — це особливий вид пізнавальної діяльності та її результат, що характеризуються такими ознаками:

—  наявність соціально значущого завдання;

—  планування дій щодо розв’язання проблеми;

—  пошук інформації, яка потім буде оброблена й осмислена;

—  створення продукту, що являє собою результати цієї діяльності;

—  презентація продукту.

3. Етапи проектування.

Робота над проектом здійснюється поетапно. Однак не можна розглядати проектну діяльність як чіткий алгоритм, оскільки це процес творчого мислення й прийняття рішень. Можна лише виділити основні етапи проекту, що представ­лені в табл. 1.

Етапи проекту





Назва етапу

Зміст робіт

Обґрунтування проекту

Формулювання мети й завдання проекту, обґрунтування його соціальної значущості, визначення теми проекту; організація робо­чих груп, розподіл завдань між учасниками проекту

Пошуковий

Дослідження проблеми й збір інформації (визначення кола джерел та пошук необхід­них відомостей; аналіз можливих варіантів вирішення проблеми); вибір оптимального варіанта виконання проектного завдання (генерування ідеї); розроблення плану роботи над проектним завданням; добір матеріалів та інструментів; вибір фор­ми презентації результатів проекту

Технологічний

Здійснення діяльності кожного учасника проекту згідно з планом роботи над проект­ним завданням (реалізація проекту); підго­товка презентації результатів проекту

Заключний

Проведення презентації (захист проекту); оцінка результатів виконання проекту, ко­лективних і особистих досягнень учасників проекту