Урок № 10-11. Економічне обґрунтування проекту (частина 2)

Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту. Раціональне та економне витрачання окремих елементів проекту має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енер­гії для виробництва продукції в різних галузях народного госпо­дарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання ма­теріалів існує відповідна система техніко-економічних показ­ників.

  1. На підприємствах, що переробляють первинну сировину, засто­совують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, кольорова металур­гія — коефіцієнт видобутку міді з руди, цукровий завод — вихід цукру з буряків.
  2. На окремих підприємствах використовують витрати сировини на одиницю готової продукції. Наприклад, підприємства чор­ної металургії — витрати залізної руди, коксу на 1 тону чавуну, на підприємстві мінеральних добрив — витрати сірчаної кисло­ти на 1 тону суперфосфату.
  3. На підприємствах обробної промисловості використовують ко­ефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ва­ги до норми.
  4. На окремих підприємствах розраховують коефіцієнт вико­ристання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра).

5.           Коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина). Ефективніше використання обігових фондів передбачає роз­в’язання завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електро­енергії.

Джерела показують, за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують, як саме, за допомогою яких заходів можна за­ощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Джерела економії матеріальних ресурсів:

зниження ваги виробів;

зменшення питомої витрати матеріалів;

скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів;

використання відходів та побічних продуктів;

утилізації вторинних ресурсів;

S заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучни­ми їх видами.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

I. Виробничо-технічні заходи

первинна обробка та збагачення сировини;

комплексна переробка сировини;

застосування ресурсно-зберігаючої техніки;

запровадження маловідходної та безвідходної технології.

II. Організаційно-економічні заходи

удосконалення матеріальних нормативів;

поліпшення організації матеріального забезпечення вироб­ництва;

упорядкування системи ціноутворення;

застосування дійової системи економічного стимулювання.

Серед джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів най­більше уваги можна приділити:

комплексній переробці сировини — це процес промислової пере­робки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх ко­рисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і тех­нологічні відходи;

вторинні матеріальні ресурси — це залишки сировини, відхо­ди виробництва і споживання, які можуть бути використані у ви­робництві;

відходи виробництва — залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка, технічне масло, жом);

відходи споживання — виробничого споживання (брухт, гума, тара); побутового споживання (ношені речі, одяг, макулатура).

4. Маркетингові дослідження

Перш ніж планувати розробку проекту, слід визначити, на які товари є попит; забезпечити виробництво необхідними ресурсами для задоволення цього попиту; найкращим чином запропонувати товар, отримати максимально можливий прибуток. Таким чином, маркетинг— це комплексна система управління ринком (підприємствами), основними елементами якої є:

•товар;

•ціна;

•місцезнаходження товару;

•стимулювання попиту.

Задачі маркетингових досліджень:

•вивчення характеристик ринку;

•оцінка потенціалу ринку;

•аналіз розподілу часток ринку;

•аналіз збуту;

•аналіз тенденцій ділової активності;

•вивчення товарів конкурентів;

•короткострокове прогнозування;

•довгострокове прогнозування;

•вивчення політики цін.

МЕТОДИ МАРКЕТИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1. Кількісні методи – дозволяють отримати математико-статистичні показники, які характеризують тенденції розподілу досліджуваних ознак. • Дані методи досліджень дозволяють отримати відповіді на питання «хто?» та «скільки?». На основі кількісних даних можна судити про інтенсивність прояву досліджуваних ознак у групі людей, які вивчаються.

Особисте інтерв’ю /face-to-face/ – опитування у формі особистої бесіди між інтерв’юером та респондентом, в ході якої інтерв’юер заповнює анкету, чи бланк інтерв’ю.

Holl-тест – метод дослідження, в ході якого доволі велика група людей (від 100 до 400 осіб) в спеціальному приміщенні тестують товар чи його елементи (тару, упаковку, рекламний ролик), а потім відповідають на питання анкети.

Home-тест – метод дослідження, де групі споживачів пропонують тестувати товар в домашніх умовах (використовуючи його і при цьому заповнюючи анкету).

Телефонне інтерв’ю – один із самих оперативних та недорогих опитувальних методів, який дозволяє дізнатися думки різних груп населення практично за будь-якими питаннями.

Експертне опитування – інтенсивне та детальне, неструктуроване інтерв’ю, де інтерв’юер опитує одного респондента. В ролі інтерв’юерів виступають спеціалісти в тій чи іншій галузі. Експертне опитування передбачає розгорнуту відповідь.

2. •Якісні дослідження – дозволяють отримати глибинну описову інформацію про особливості поведінки споживачів, розкрити мотивацію їх поведінки, відповідаючи на запитання «як?» та «чому?». •Аналіз даних в такому дослідженні повністю засновується на висловлюваннях респондентів та проводиться з використанням спеціальних методів аналізу текстів. •Можливість вивчення групової динаміки, що дозволяє виявити не тільки власні погляди та реакції респондентів, але й реконструювати процес прийняття рішення, наявність орієнтації на погляди та установки інших людей.

Фокус – групові дискусії (8-12 респондентів) представляє собою групове інтерв’ю, яке проводиться модератором у формі групової дискусії за спеціально розробленим сценарієм з невеличкою групою типових представників досліджуваної частини населення.

Глибинне інтерв’ю – структурована особиста бесіда інтерв’юера з респондентом, у форматі запитання-відповідь. Проводиться за спеціально розробленим планом, у неформальній бесіді, яка записується для наступного аналізу на аудіо носій.

Мозковий штурм –метод отримання та генерування нових ідей. Головна мета даного методу – креативність формулювання нового бачення проблеми, створення нових рекламних ідей. Особливість – збір ідей відбувається та формулюється при безоціночному судженні.

ВИДИ ПРОДАЖІВ

•Торгівля через магазини (товар купується у роздрібній мережі, покупець може ознайомитись з продукцією в зручному місці в зручний час)

•Торгівля шляхом прямих продажів  (продавець сам шукає клієнта, реалізація товару може відбуватися під час презентацій, покупець може протестувати продукцію, отримати рекомендації з використання)

 

Урок № 10-11. Економічне обґрунтування проекту (частина 1)

  1. Сутність економічних понять.

Перед виготовленням запланованого виробу необхідно з’ясувати, чи є даний проект економічно вигідним, чи є потреба в заміні окремих конструктивних елементів, технології виготов­лення виробу в цілому, використаних матеріалів тощо. Щоб з’ясувати ці питання, проводять експертизу проекту.

Частково питання експертизи ми розглядали в попередньому розділі, коли йшлося про основи дизайну в створенні виробу. На­справді, експертиза виробу нерозривно пов’язана з економікою ви­робництва, і має достатньо складну структуру. Це пояснюється тим, що виріб має багато характеристик, не лише з точки зору ди­зайнера, а й технолога, інженера, соціолога, маркетолога. їх необ­хідно враховувати не лише під час виготовлення дослідного зразка, а й після випуску виробу в серійне виробництво. Однак провідною в експертизі є його економічна частина, тому коротко розглянемо економічне обґрунтування виробу з позицій основ сучасного вироб­ництва.

В основу розвитку людського суспільства покладене матеріаль­не виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво ма­теріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.

Процес праці включає три основні моменти:

  • праця людини;
  • предмети праці;
  • засоби праці.

Праця людини — це змістовна, цілеспрямована діяльність лю­дей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосе­редкують, регулюють і контролюють обмін речей між собою й одно­часно змінюють власну природу.

Предмети праці — це речі (об’єкти) природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.

Предмети праці бувають двох видів:

  • дані самою природою (наприклад деревина);
  • ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим
    матеріалом або сировиною.

Засоби праці — це речі чи комплекс речей, якими людина впли­ває на предмети праці.

Виробничі сили — це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи ма­теріальні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності сус­пільної праці.

До структури виробничих сил належать:

  • людина (головна виробнича сила);
  • засоби праці;
  • предмети праці (засоби виробництва);
  • сили природи, які використовуються людьми;
  • форми і методи організації виробництва;
  • наука;
  • інформація.

Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої — до системи суспільних, перш за все, економічних від­носин, у складі яких виділяють техніко-економічні, організа­ційно-економічні, соціально-економічні, тобто виробничі відно­сини.

Виробничі відносини — це суспільна форма розвитку виробни­чих сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Такою ж суспільною формою є і відношення власності.

Власність можна розглядати як виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої си­ли, предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної влас­ності у всіх сферах суспільного відтворення.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю.

Економічна система — це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробниц­тво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регу­лювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистема­ми, є:

  • виробничі сили;
  • техніко-економічні відносини;
  • організаційно-економічні відносини;
  • виробничі відносини, чи відношення до власності;

• господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.

Витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

При плануванні, обліку й аналізі витрати класифікуються за оз­наками і поділяються:

  • за місцем виникнення — на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;
  • за видами продукції, робіт, послуг — на витрати на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію;
  • за видами витрат — на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;
  • за способом перенесення витрат на продукцію — на прямі та не­прямі;
  • за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат — на умовно-змінні й умовно-постійні або змінні чи постійні;

• за календарними періодами — на поточні та одноразові.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражена в гро­шовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об’єднує дві частини вартості — вартість використаних засобів ви­робництва і частину вартості необхідного продукту,

Вартість використаних засобів виробництва об’єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари тощо) та частину вартості засобів праці, перенесену на продук­цію у вигляді амортизаційних відрахувань.

Вартість необхідного продукту являє собою сукупність вит­рат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й з грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості промислової про­дукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.

Обидві ці частини забезпечують просте відтворення вироб­ництва.

Третя частина вартості — додатковий продукт суспільства — використовується для розширення виробництва, виплат та без­платних послуг із суспільних фондів споживання.

Таким чином, собівартість є основою вартості.

Собівартість продукції визначається індивідуальними затрата­ми праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тимчасом як вартість продукції (робіт, послуг) — затратами суспільно необ­хідної праці.

Собівартість продукції, як найважливіший інструмент виміру рівня затрат суспільної праці, є основою для формування та вдоско­налення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та ін­ших фінансових показників.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включа­ються:

  • прямі матеріальні витрати;
  • прямі витрати на оплату праці;
  • інші прямі витрати;
  • загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вар­тість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу ви­роблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплек­туючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються за­робітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші вироб­ничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкрет­ного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація тощо.

Серед економічних категорій, що використовуються в ринково­му механізмі господарювання, є ціна.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрун­товують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.

Ціна виступає важливим інструментом конкурентного проце­су. Конкурентне ціноутворення є основою саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.

Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: роз­подільчій, урівноважуючій, інформаційній, стимулюючій та збере­ження доходності підприємства.

За характером обслуговуваного обігу продукції всі ціни поділя­ються на відпускні, оптові та роздрібні.

Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.

Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.

Ціни відрізняються за територією дії — поясні, національні, світові.

Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, ви­робництва, пільгові.

2. Завдання економічного обґрунтування проекту.

Після обґрун­тування прототипу виробу, чим підтверджується принципова мож­ливість його виготовлення, на конструкторському етапі необхідно дати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів енергії, грошових коштів на оплату праці при виготовленні виробу; визна­чення собівартості виробу, що виготовляється; величини заплано­ваного прибутку і договірної ціни виробу; визначення рівня рента­бельності виготовленого виробу; планування випуску виробу: кошторис доходів і витрат. Тобто необхідно зробити попередню економічну оцінку доцільності постановки розробленого проекту на виробництво, її випуску й продажу.

На цьому етапі розробки проекту слід одержати відповіді на такі питання:

  • яким має бути розмір коштів для здійснення випуску першої продукції;
  • чи буде отримано прибуток від реалізації проекту і якщо так, то чи буде він достатнім для повернення грошей;
  • через який термін будуть повернуті гроші;
  • наскільки ємним за платоспроможним попитом, перспектива­ми і конкуренцією буде прогнозований ринок нової продукції;
  • якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;
  • яким є обсяг випуску продукції на ринок;
  • скільки років триває реалізація товару на ринку тощо.

У процесі попереднього економічного аналізу корисно визначи­ти дійсну вартість майбутніх грошових потоків, яку генерує інно­ваційна продукція.

Питання прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інноваційної продукції. Якщо неможливо продати продукцію за ці­ною, що перекриває очікувані виробничі витрати і будь-які пов’язані з цим платежі (виробничі накладні витрати, торговельні витрати тощо), то немає сенсу братися за розробку. Економічна оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порівняння з відомими зразками-аналогами і включає оцінку наявності недорогих матеріалів, можливості використання відходів.

3. Оцінка вартості виробництва проекту.

Економічне оцінювання об’єкта й процесу технологічної діяльності доцільно здійснювати у такій послідовності:

1. Визначити витрати матеріалів (Мз)

Мз= (Вартість одиниці вимірювання, грн) * (Витрати матеріалів)

2. Визначити вартість витрат на електроенергію Це) під час роботи:

E = Pt,

де Е — спожита електроенергія (кВт/год);

Р — потужність споживача електроенергії (Вт);

t — тривалість роботи споживача електроенергії (год);

Це = 0,25Е,

де Це — вартість спожитої електроенергії; 0,25 — вартість тарифу на електроенергію (грн/кВт);

3.  Здійснити розрахунок оплати праці оп) на підставі, що оплата працівника 3-го розряду здійснюється погодинно:

Роп = tрд х 500 грн/міс / (8 год/рд х 22 рд),

де tрд — тривалість виконання робіт з виготовлення виробу (год);

4. Визначити величину податку на заробітну плату п), який складає 15 % від заробітної плати

Оп = 0,15,

5. Визначити амортизаційні відрахування на інструменти та об­ладнання за таблицею:

A=(0,1* B)/N,

де A — величина амортизаційних відрахувань на 1 робочу зміну (6 год), (грн);

0,1 — коефіцієнт, що враховує 10 % від собівартості обладнання;

В — вартість обладнання, (грн); N — час зносу обладнання в днях;

6. визначити загальну собівартість виготовлення виробу:

С = Мз + Цеопоб + Оп,

7. визначити величину прибутку (П) внаслідок реалізації виробу в межах 10-25 % від собівартості виробу:

П = (0,1-0,25)С,

8. визначити договірну ціну (Дц) реалізації виробу:

Дц=С+П,

9. визначити рентабельність проектованого виробу:

Р = (П/Дц)х100%.

Загальний підхід полягає у створенні електронної таблиці в комп’ютерному табличному редакторі, яка дасть можливість до­сліджувати вплив ключових параметрів на вартість проекту, почи­наючи з простої моделі та поступово її ускладнюючи. Це дослід­ження рекомендується проводити в такому порядку:

  • визначити вартість елементів виробництва;
  • створити електронну таблицю для визначення вартості виготовлення продукції;
  • розрахувати розмір усіх витрат на комерціалізацію проекту;
  • доповнити електронну таблицю відсутніми витратами по проекту;

• дослідити чутливість вартості проекту до ключових параметрів.

Слід пам’ятати, що за допомогою сучасного програмного забезпечення легко розробити доволі складні моделі, здатні давати конкретний результат навіть за суперечливих даних. Майстерність полягає в тому, щоб дати реалістичні оцінки й виявити області невизначеності.

Основними джерелами даних можуть бути:

  • відомості про аналогічні вироби. Зібрана по крихтах інформація може стосуватися матеріалів, компонентів, вузлів, дизайну, характеристик продуктивності;
  • виробники та постачальники обладнання, які, зазвичай, із готовністю надають інформацію про його ціни й робочі характеристики. Іноді така інформація доступна через рекламні ма­теріали та Інтернет-сторінки компаній;

• компанії, що постачають матеріали й обладнання, є природнім джерелом інформації про склад, специфікацію, ціни, знижки тощо. Коли вимоги до матеріалів не відповідають зазначеним даним у прайс-листах, постачальники часто можуть надати роз­цінки або надійні калькуляції на ці матеріали.

Загалом, підхід до оцінки собівартості виробництва проекту можна здійснити шляхом послідовних дій:

  1. Скласти виробничу схему проекту, позначивши на ній зв’язки між етапами.
  2. Для кожного етапу перерахувати всі чинники, які можуть вплинути на вартість. Вирішити, що відомо, а про що потрібно довідатися з інших джерел.
  3. Там, де можливо, потрібно знайти інформацію про вартість, зробити обґрунтоване припущення, переконатися, що не вводите себе в оману, недооцінюючи реальну вартість.
  4. Створити комп’ютерну великомасштабну таблицю (наприклад, в Microsoft Excel, щоб змоделювати виробничу схему та витрати) Переконайтеся, що вона дає розумні відповіді.
  5. Якщо собівартість трохи вища або дуже близька до очікуваної ціни продажу, то це є підставою для продовження роботи.
  6. Якщо вартість набагато нижча за очікувану ціну продажу, можливо щось не враховано або недооцінено. Необхідно повторно перевірити розрахунки.
  7. Продовжити аналіз виробничої схеми, ускладнюючи її відповідно до збільшення знань про процес. Там, де можливо, варто замінити оцінки реальними даними.

Урок № 12. ПРОЕКТУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО УСПІХУ (частина 3)

Професійні проби

Важливим елементом процесу професійного самовизначення є проведення професійних проб. В основу професійних проб покладені ідеї професора С.Фукуями (Японія), згідно з якими професійна проба є найбільш важливим етапом у професійній орієнтації. Професійна проба — це профіспит (профперевірка), що моделює елементи конкретного виду професійної діяльності та сприяє свідомому, обґрунтованому вибору професії.

Під час професійних проб:

  • повідомляються базові відомості про конкретний вид професійної діяльності;
  • моделюються основні елементи певного виду професійної діяльності;
  • визначається рівень готовності учнів до виконання проб;
  • забезпечуються умови для якісного виконання професійних проб;
  • виявляються інтереси учнів до цього виду практичної діяльності;
  • формуються потреби в подальшому вивченні й удосконалюванні професійної діяльності.

Професійна проба включає в себе:

Навчальний етап, у якому передбачене одержання загальної інформації про професійну діяльність.

Мета цього етапу полягає в підготовці учнів до виконання професійної проби й одержання інформації про професійну діяльність у певній галузі.

До проходженні цього етапу учні мають знати:

  • зміст і характер праці в певних сферах діяльності;
  • вимоги, що висуваються до особистісних і професійних якостей людини;
  • правила техніки безпеки, санітарії й гігієни;
  • затребуваність професії на ринку праці в регіоні:
  • шляхи одержання професії;
  • загальні теоретичні відомості, інструменти, матеріали, устаткування й правила їх використання.

Основою підготовчого періоду є теоретична підготовка в поєднанні з практикою, що полягає в повторенні окремих прийомів роботи з обраної спеціальності.

Практичний етап є основою професійної проби й полягає у виконанні певних конкретних завдань. У ході цього етапу учні безпосередньо створюють певний продукт діяльності в обраній сфері, реалізуючи при цьому свої теоретичні знання й практичні навички, отримані на попередніх етапах професійної проби.

Висновок. У процесі тієї або іншої професійної проби актуалі­зуються отримані знання й уявлення про певну сферу професійної діяльності, формуються початкові професійні вміння й уявлення про себе як про суб’єкт професійної діяльності. У процесі професійних проб можна одержати досвід обраної людиною роботи і намагатися визначити, чи відповідає характер такої роботи її здібностям і вмінням. Професійні проби диференціюються за віком (I-III класи, IV-VII класи, VIII-IX класи, Х-ХІ класи).

Планування кар’єри

Професійне самовизначення припускає також вибір кар’єри.

Кар’єра (італ. carriera — біг, життєвий шлях, поприще, від латин, carrus — віз, візок) — це просування службовими сходами, успіх у житті. Кар’єру як траєкторію свого руху людина вибудовує власноруч, ураховуючи головним чином свої власні цілі, бажання й установки.

Професійне самовизначення — це процес формування свого ставлення до професійної трудової діяльності й спосіб її Самореалізації. Результатом професійного самовизначення є вибір професії. Щоб прийняти правильне рішення, необхідно врахувати безліч факторів — свої бажання, психологічні особливості й можливості, а також потреби суспільства. Існує формула вибору професії — стратегія успіху, що в загальному вигляді показує, як зробити оптимальний вибір.

Формула вибору професії — стратегія успіху хочу

Хочу — бажання, інтереси, прагнення

Можу — здібності, таланти, стан здоров’я

Необхідно — стан штику праці, соціально-економічні проблеми в регіоні

— зона оптимального вибору професії

Висновок. Зона оптимального вибору професії перебуває в ділянці перетину особистих бажань, інтересів людини, її здібностей і соціально-економічних потреб суспільства в спеціалістах певної професії.

Культура праці

Культура праці включає такі компоненти:

  • сприятливі умови праці (організація робочого місця, дизайн приміщення, температурний режим 22-24 °С, вологість — 40-60 % та ін.);
  • зовнішній вигляд співробітників (dress-code у багатьох компаніях та на підприємствах, наявність робочого одягу);
  • сприятливий соціально-психологічний клімат (дотримання професійної етики — взаємоповага, конфіденційність, компетентність, толерантність, чесність, відповідальність за результати праці);
  • наявність відповідної професійної підготовки;
  • дотримання правил техніки безпеки;
  • наявність креативних, проективних (уміння планувати свою професійну діяльність), комунікаційних (дотримання правил людського спілкування) умінь.

Професійна етика

Професійна етика — це система моральних принципів, норм і правил поведінки фахівця з урахуванням особливостей його професійної діяльності й конкретної ситуації. Професійна етика має бути невід’ємною складовою частиною підготовки кожного фахівця. Зміст будь-якої професійної етики ґрунтується на загальних та окремих принципах.

Загальні принципи професійної етики, що базуються на за­гальнолюдських нормах моралі, припускають:

а) професійну солідарність, що іноді переростає в корпоративність;

б) особливе розуміння обов’язку й честі;

в) особливу ф9рму відповідальності, зумовлену предметом і родом діяльності.

Окремі принципи випливають із конкретних умов, змісту й специфіки тієї або іншої професії й виражаються в основному в моральних кодексах — вимогах щодо фахівців.

Професіональні етики, як правило, стосуються лише тих видів професійної діяльності, в яких є різного роду залежність людей від дій професіонала, тобто наслідки або процеси цих дій впливають на життя й долі інших людей або людства.

У зв’язку з цим виділяються традиційні види професійної етики (педагогічна, медична, юридична, етика вченого) і порівняно нові види професійної етики, поява або актуалізація яких пов’язана зі зростанням ролі «людського фактора» в певному виді діяльності (інженерна етика) або посиленням його впливу в суспільстві (журналістська етика, біоетика).

Педагогічна етика

Викладач зобов’язаний у своїй діяльності думати про особистість свого учня, не принижувати її, а піднімати, не нав’язувати свої переконання, а розвивати жагу до пізнання й уміння аналізувати. Викладати — це означає навчати й стимулювати прагнення до знань, а не безперервно перевіряти й відривати від навчання.

Педагогічна етика зобов’язує поважати особистість учня й виявляти до нього належну вимогливість, підтримувати власну репутацію й репутацію своїх колег, піклуватися про моральну довіру суспільства до вчителя.

Лікарська етика

Лікарська етика вимагає робити все заради здоров’я хворого, усупереч труднощам і навіть власній безпеці, зберігати лікарську таємницю, за жодних умов не сприяти смерті пацієнта. Закінчуючи відповідний навчальний заклад, майбутній лікар дає клятву Гіппократа, якої він має дотримувати незважаючи на жодні об­ставини. Це своєрідний моральний кодекс лікаря.

Етика вченого

Етика вченого включає вимогу безкорисливого служіння істині, терпимості до інших теорій і думок, неприпустимості плагіату в будь-якій формі або навмисному перекручуванні результатів наукових досліджень. На жаль, цей аспект людської діяльності донині не одержав належного обговорення й ступеня відповідальності. Надкорпоративність учених, їхня особлива переконаність у власній непогрішності й особливій ролі в розвитку цивілізації у більшості випадків спокійно сусідить із підігруванням політичним силам, безоглядним служінням можновладцям і приховуванням усієї істини від співтовариства. Найвидатніші вчені, увінчані нагородами, славою й іншими атрибутами визнаних геніїв, сприяли випробовуванням ядерної й іншої зброї на живих людях. Ідеться не тільки про варварські бомбардування США в Японії, але й про навчання із застосуванням ядерних, хімічних, біологічних засобів ураження з особистою участю в них людей у США, СРСР та інших країнах.

Інший бік аморальності полягає в імітації власних досягнень, при підлаштуванні результатів експерименту під бажану гіпотезу. Заради ступенів і звань, задоволення власних комплексів псевдовчені здатні на підробки, плагіат, підлість стосовно опонента. Під видом боротьби наукових шкіл вони не до кола обраних, не дають можливості одержати визнання и о вести правоту тим, хто розвиває й доводить небажану точку зору.

Етика менеджера

Певна складність є і в менеджера, який, виконуючи свій службовий обов’язок і захищаючи інтереси фірми, змушений вдаватися до різних прийомів і дій, що не завжди відповідають абсолютній моралі. У таких випадках на перший план висуваються корпоративні принципи, бажання досягти певних матеріальних вигід. Така ситуація може виникнути й на переговорах, і при проведенні маркетингу, і у взаєминах з колегами або споживачами.

Етика офіцера

Етика офіцера зобов’язує віддано служити Батьківщині, ви­являти стійкість і мужність, піклуватися про підлеглих, усіляко берегти офіцерську честь.

Професійна етика в умовах військової служби вимагає чіткого виконання службового обов’язку, мужності, дисциплінованості, відданості Батьківщині.

Етика бухгалтера

Для людей цієї професії, насамперед, ідеться про такі майже біблійні заповіді, як чесність, об’єктивність і безпомилковість. Відповідно до цих принципів бухгалтер не може у своїй роботі керуватися особистими інтересами, забобонами або йти на поводі в роботодавця на шкоду достовірності. Крім цього, під чесністю мається на увазі не тільки правдивість, але й неупередженість і надійність. Причому, як випливає з деяких кодексів, бухгалтер не тільки сам не повинен іти проти істини, але й зобов’язаний уникати таких ситуацій, коли на нього здійснюється тиск із боку інших осіб.

Юридична етика

Непрості проблеми доводиться розв’язувати юристові-адвокату. Його професійний обов’язок — здійснювати захист будь-якого злочинця. Адвокат може відмовитися від ведення справи, якщо особистість злочинця або вчинений ним злочин викликає повне неприйняття, але якщо він прийняв справу, то зобов’язаний вести її з усім професійним умінням і неухильно додержувати букви закону. Не можна забувати, що суд — це змагання обвинувачення в особі прокурора й захисту в особі адвоката, а рішення приймає інший юрист — суддя, тому дії адвоката не можуть бути аморальними, тільки виходячи з факту захисту обвинувачуваного. У той же час є неприпустимим, як і в будь-якому іншому випадку, застосування недостовірних відомостей і нечесних методів доведення своєї правоти як для адвоката, так і для прокурора. Судова етика вимагає чесності, справедливості, відвертості, гуманізму (навіть до підсудного, коли він винний), вірності закону.

Межа між припустимим і неприпустимим, між службовим обов’язком і вимогами моральності дуже хитка й характерна для кожного конкретного випадку. І лише високі особисті якості людини, атмосфера чесності й справедливості усього суспільства можуть гарантувати дотримання етичних норм.

Помилки, яких припускаються молоді люди при виборі професії

Вибір професії «за компанію» (під впливом товаришів).

Досить типова помилка. Буде великою вдачею, якщо ваші інтереси збігаються з інтересами вашого товариша. Тоді й вибір виявиться правильним. У протилежному випадку робота не приноситиме ані радості, ані задоволення, і вас осягне розчарування. І обов’язково настане момент, коли ви будете змушені змінити початковий вибір. Ураховуйте особливості свого характеру, здібності, навички, а не просто сліпо йдіть за своїм ініціативним товаришем.

Існуючі думки про престижність професії.

Ви з дитинства, напевно, пам’ятаєте слова: «Усі професії важливі, усі професії потрібні». Щодо професії забобони виявляються в тому, що деякі важливі для суспільства професії вважаються негідними або непристойними. Проте, на жаль, не завжди оволодіння модною професією означає, що професія приноситиме задоволення, відповідатиме вашим здібностям та інтересам. І в результаті оволодіння модною або престижною професією, що забрала так багато часу, сил, виявиться даремним. І ви просто втратите час марно.

Перенесення ставлення до людини, представника тієї або іншої професії, власне на професію.

При виборі професії слід ураховувати насамперед особливості певного виду діяльності, а не обирати професію тільки тому, що тобі подобається людина, яка займається дим видом діяльності. Приємна в спілкуванні людина, яка може із захопленням розповісти про свою роботу,— це чудово. Але це зовсім не означає, що ви одержуватимете від подібної роботи таке саме задоволення й радість.

Захоплення тільки зовнішнім або якимось окремим боком професії.

За легкістю, з якою актор створює на сцені образ, стоїть напружена, буденна праця. Робота моделі, що зараз так привертає увагу дівчат, припускає багатогодинні прогони на подіумі, обмеження в харчуванні, великі фізичні навантаження. Тому серйозний підхід до вибору професії припускає вивчення її з усіх боків.

Ототожнення шкільного навчального предмета з професією.

Якщо вам подобається якийсь шкільний предмет (наприклад, математика), ви маєте розуміти, які реальні професії, пов’язані з математикою, існують (програміст, учитель математики, учений-теоретик, викладач у вищому навчальному закладі). І кожна з них вимагає не тільки знань з математики, але й багатьох інших ділових і особистих якостей. Тому необхідно добре уявити, до якої саме спеціальності ви хочете долучити свої знання.

Застарілі уявлення про характер праці у сфері матеріального виробництва.

За сучасних умов виробництва практично всі професії тією або іншою мірою пов’язані з використанням комп’ютера, впровадження інноваційних технологій докорінно змінює характер праці в багатьох професіях. Тому за колишньою назвою професії ховається абсолютно новий її вигляд. Це й інший характер, й інші умови праці, й інші вимоги до знань, здібностей людини. Тому слід намагатися довідатися якнайбільше про сучасний зміст професії, що вас цікавить.

Невміння або небажання розбиратися у своїх особистісних якостях (схильностях, здібностях).

Не бійтеся й не лінуйтеся розібратися у своїх здібностях, схильностях. За необхідності зверніться за профконсультацією до шкільного психолога, спробуйте свої сили в різних напрямках діяльності. Зрештою, ви маєте можливість оцінити свої здібності, пройшовши психологічні тести. Це може зміцнити вашу думку про відповідність обраної професії або, навпаки, допоможе зрозуміти, що це — не ваше.

Незнання або недооцінювання своїх фізичних особливостей, недоліків, істотних при виборі професії.

Існують професії, які вам протипоказані, тому що вони можуть погіршити стан вашого здоров’я. Це може бути спричинено особливостями вашого організму або тим, що робота пов’язана з перенапруженням певних органів або систем організму. Не забудьте ознайомитися з медичними протипоказаннями за професією, а також із вимогами професії до здоров’я людини.

Ставлення до вибору професії як до чогось незмінного. Будьте готові до того, що вам необхідно буде постійно підвищувати свій професійний рівень, освоювати суміжні спеціальності, стежити за новинками в обраній сфері, вивчати вітчизняний і закордонний досвід, упроваджувати його у свою трудову діяльність. А можливо, і змінити поле діяльності, одержати другу освіту й освоїти іншу професію.

Урок № 12. ПРОЕКТУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО УСПІХУ (частина 2)

Цілі праці людини відрізняються багатоаспектністю й роз­маїтістю, але їх можна об’єднати за трьома напрямками:

ü  довідатися, розпізнати, оцінити, перевірити;

ü  перетворити, обробити, організувати;

ü  вигадати, винайти, створити.

КЛАСИ ПРОФЕСІЙ

Назва класу

Мета праці

Приклади професій (спеціальностей)

Гностичні професії (Г)

Розпізнати, довідатися, оцінити, перевірити, роз­різнити

Контролер ОТК, лаборант хіміко-бактеріологічного аналізу, контролер радіо­апаратури, санітарний лікар, нормувальник, літературний критик, слідчий, експерт

Реформаторські професії (Р)

Перетворити, перемістити, обробити, організувати

Учитель, слюсар, кравець, водій, художник з розпису тканини,токар

Дослідницькі професії (Д)

Сконструювати, дослідити, винайти, розшукати, створити

Розкроювальник верху взуття, закрійник, селекціонер, конструктор, композитор, художник, дизайнер з інтер’єру, перукар-модельєр, візажист

Залежно від знарядь праці, що застосовуються під час роботи, професії підрозділяють на відділи.

Назва

Знаряддя праці

Приклади професій (спеціальностей)

1 Професії, пов’язані з використанням ручної праці (Р)

Ручні й механізовані і знаряддя праці

Хірург, столяр, ювелір, монтажник радіоапаратури, кресляр, шахтар, художник, гравер, письменник, медична сестра

Професії, пов’язані і з використанням машин І із ручним керуванням (М)

Верстати, машини з ручним керуванням

Токар, фрезерувальник, водій, машиніст тепловоза, крана, тракторист, водій трамвая, тролейбуса

Професії, пов’язані з використанням автоматизованих систем керування (А)

Автоматизовані системи керування, автоматичні прилади

Диспетчер енергоблоку, оператор автоматизованих ліній, сталевар, оператори хімічного, молочного, м’ясопереробного виробництв, друкар

Професії, пов’язані з функціональними засобами праці (Ф)

Жести, міміка, смислові й емоційні інтонації при вимові слів і фраз

Учитель, актор, тренер, співак, диригент, вихователь дитячого садка, диктор, і артист цирку

Для будь-якої людини немаловажними є умови, в яких вона працює або працюватиме. Так, існують професії, що висувають певні вимоги до фізичного й психічного стану здоров’я працівника.

ГРУПИ ПРОФЕСІЙ

Назва групи

Приклади професій (спеціальностей) і

Праця в умовах звичайного (побутового) мікроклімату

Економіст, учитель, бухгалтер, перукар, продавець, артист балету, актор

Праця з перебуванням на відкритому повітрі і з різкими перепадами температури, вологості (В)

Пожежник, тракторист, будівельник, дорожній робітник, городник, агроном, двірник

Праця за незвичайних (екстремальних) умов: під землею, водою, на дуже великій висоті, у метро, повітряному просторі, у «гарячих» цехах, цехах зі шкідливими умовами виробництва (Н)

Водолаз, шахтар, спелеолог, прохідник, сталевар, коваль, льотчик, працівники хімічних виробництв, промисловий альпініст

Праця з підвищеною моральною відповідальністю за здоров’я й життя людей, суспільні й матеріальні цінності (М)

Учитель, спортивний тренер, інкасатор, касир, міліціонер, лікар

Будь-яку професію відповідно до цієї класифікації можна подати у вигляді формули, використовуючи відповідні буквені позначення:

ü  групи професій (П В Н М);

ü  відділи професій (Р М А Ф);

ü  класи професій (Г Р Д);

ü  типи професій (П Т JI З X).

  1. 1. Професійне самовизначення

Правильному вибору професії сприяє кількість і вірогідність інформації про умови й характер праці, її зміст. Такі відомості можна одержати, вивчаючи довідкову літературу, беручи участь у виробничому процесі, узагальнюючи досвід і знання фахівців, аналізуючи потреби ринку праці у вашому регіоні.

Професіограма

Джерелом інформації про професії є професіограма — комплексна характеристика професії. Професіограма — це науково обґрунтовані норми й вимоги професії до видів професійної діяльності та якостей особистості фахівця, які дозволяють йому ефективно дотримувати вимоги професії, одержувати необхідний для суспільства продукт і разом із тим створюють умови для розвитку особистості самого працівника. Можна сказати, що професіограма — це узагальнена еталонна модель успішного фахівця в певній галузі. Із професіограми людина одержує відомості про об’єктивний зміст праці, про психологічні якості, що вимагаються від людини. Разом із тим професіограма — це не жорстка стандартна схема, а гнучка орієнтовна основа розвитку фахівця. Професіограма має не скову­вати індивідуальний творчий розвиток фахівця, а лише надавати орієнтири об’єктивних вимог професії до людини. Професіограма може змінюватися в міру зміни професії, тому звертатися до професіограми необхідно так чи інакше впродовж усього професійного життя кожній працюючій людині для того, щоб здійснювати корекцію психологічних якостей з урахуванням сучасних вимог професії. Такими є призначення й функції професіограми.

Учитель ознайомлює учнів з алгоритмом побудови професіограми, що передбачає такі характеристики професії:

а) назва професії;

б) значення й місце в суспільстві, соціальна потреба;

в) вид праці (механічна, ручна, автоматизована);

г) предмет і продукт праці;

д) знання й уміння, необхідні для роботи;

е) умови роботи, устаткування робочого місця;

є) режим праці (змінність, монотонність) і відпочинку;

ж) медичні протипоказання;

з) вплив професії на особистість (розвиток розумових здібностей людини, формування рис характеру, загальний культурний рівень);

и) вимоги до особистісних якостей;

і) шляхи одержання професії (навчальні заклади, умови вступу);

ї) перспективи професійного зростання;

к) споріднені професії.

 


Урок № 12. ПРОЕКТУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО УСПІХУ (частина 1)

  1. 1. Види людської діяльності

Видів діяльності людини існує величезна кількість. Проте у всьому їхньому різноманітті є найголовніші, що забезпечують існування людини й формування її як особистості.

Розрізняють три види діяльності, що змінюють одна одну й співіснують протягом усього життєвого шляху: гра, навчання й праця. Вони розрізняються за кінцевими результатами, продуктом діяльності, організацією, особливостями мотивації.

Гра

Гра не створює суспільно значимого продукту. У грі починається формування людини як суб’єкта діяльності, і в цьому її величезне значення. Завдання гри: доставити учасникам переживань і емоцій, змоделювати процеси, в яких можна придбати новий досвід через безпосередню практичну участь. Відносини, що складаються між людьми в грі, як правило, мають штучний характер у тому розумінні цього слова, що оточуючими вони не сприймаються всерйоз і не є підставою для висновків про людину. Ігри мають велике значення в житті людей, для дітей — перш за все розвиваюче. У дорослих гра не є провідним видом діяльності, а служить засобом спілкування й розрядки. Людина зберігає ігрове поводження довго після закінчення дитячого етапу розвитку. Ігрове поводження й ігрові відносини мало впливають на реальні взаємини дорослих.

Навчання

Навчання є безпосередньою підготовкою до праці; воно розвиває людину розумово, фізично, естетично й лише на кінцевому етапі освоєння професії пов’язане зі створенням матеріальних і культурних цінностей. Воно виступає як вид діяльності, метою якого є набуття людиною знань, умінь і навичок. Знання — це інформація про значимі властивості світу, необхідна для успішної організації тих або інших видів теоретичної або практичної діяльності. Навички — це дії, сформовані в результаті відпрацьовування. Уміння — це способи виконання дій, засновані на придбаних знаннях і навичках.

Праця

Основним видом діяльності людини є праця — створення суспільно значимого продукту (матеріального або нематеріального). Це може бути врожай, вирощений колгоспником, сталь, виплавлена сталеваром, наукове відкриття вченого, урок, проведений учителем, картина, книга, написана письменником, зачіска, створена перукарем. Праця — це діяльність за обов’язковим завданням, результати якої — це безпосередньо цінність для самої людини, інших людей, суспільства. Праця створила людину. Саме в праці й для праці виникли й розвинулися в ході історії людські почуття, воля, людське пізнання світу. Праця — це основний вид людської діяльності, що має вирішальне значення й для суспільства в цілому, і для кожної окремої людини. Створення суспільно корисних речей — головна ознака праці, що відрізняє її від інших видів діяльності. Змінюючи в процесі праці природні умови свого життя, людина змінює й свою власну природу, розвиває свої здібності. Представники груп виступають із повідомленнями.

  1. 2. Основні функції професійної діяльності

Розвиток професійного становлення особистості:

  • професіоналізація й адаптація особистості в навколишньому середовищі;
  • реалізація професійного потенціалу особистості;
  • професійна самоосвіта;
  • самопізнання, самоаналіз, саморозвиток особистості.

Професіоналізація — це процес становлення професіонала. Цей процес включає:

  • вибір людиною професії з урахуванням власних можливостей і здібностей;
  • освоєння правил і норм професії;
  • формування й усвідомлення себе як професіонала;
  • розвиток своєї особистості засобами професії.

Дослідження й перетворення навколишньої дійсності:

  • створення духовних і матеріальних благ і цінностей;
  • сприяння загальному й професійному розвитку особистості й оточуючих;
  • одержання засобів для життя людини й суспільства;
  • розробка теоретичних положень у прикладних сферах еко­номіки.

3. Реалізація принципів і пріоритетів державної політики:

  • інформаційно-комунікативна функція;
  • індустріально-економічне співробітництво;
  • навчально-пізнавальна функція.

  1. 3. Професійна діяльність

Відповідно до поділу суспільної праці економіка містить у собі дві великі сфери діяльності: виробничу (сферу матеріального виробництва) і невиробничу.

До сфери матеріального виробництва належать усі галузі, що виробляють або доводять до споживачів матеріальні блага. У промисловості, сільському господарстві, будівництві створюються необхідні для суспільства засоби виробництва (матеріали, машини, спорудження тощо) і предмети споживання (продукти, одяг, взуття тощо). Вантажний транспорт, зв’язок з обслуговування виробництва, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівля і збут також належать до сфери матеріального виробництва, тому що вони сприяють створенню продукції й забезпечують її реалізацію.

Сфера матеріального виробництва

Приклади

Промисловість

Важка промисловість (верстатобудування, машинобудування, літакобудування, автомобілебудування тощо), легка промисловість (текстильна, харчова, рибна тощо)

Сільське господарство

Рослинництво (овочівництво, рільництво, кормовиробництво тощо), тваринництво (скотарство, рибництво, свинарство, птахівництво тощо)

Будівництво

Цивільне, транспортне, промислове, дорожнє тощо

Транспорт

Вантажоперевезення (у тому числі міжнародні) (авто-, літако-, залізничні, водні тощо)

Зв’язок

Передача виробничої інформації (пошта, телефон, радіо, Інтернет, телебачення, телеграф)

Невиробнича сфера

Приклади

Охорона здоров’я, соціальне забез­печення

Лікарні, клініки, поліклініки, пологові будинки, пенсійний фонд тощо

Житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування

Житлово-експлуатаційні управління (ЖЕУ), хімчистка, ательє з пошиття одягу, майстерні з ремонту взуття, побутової техніки тощо, громадське харчування (кафе, ресторани тощо)

Освіта, культура, мистецтво, наука

Школи, вищі навчальні заклади, коледжі, науководослідні інститути, проектні організації, театри, кінотеатри тощо

Пасажирський транспорт

Міський транспорт (трамвай, тролейбус, метро, автобус), залізничний транспорт, літак, водний транспорт тощо

Зв’язок

Передача інформації (пошта, телефон, радіо, Інтернет, телебачення, телеграф)

Органи управління, кредитування і страхування

Районні, міські, обласні органи управління, банки, страхов компанії, органи правопорядку (міліція, прокуратура, судові органи)

Для роботи в різних галузях матеріального виробництва й не­виробничої сфери необхідні люди різних професій і спеціальностей. У сучасному суспільстві існує величезна кількість професій. їхнє число й перелік постійно змінюються: деякі професії «відмирають», застарівають, їх заміняють нові.

Класифікувати професії можна за різними ознаками (за першою літерою назви, належністю до галузі господарства й тощо). Але молоді люди, що стоять перед вибором професії, не завжди точно знають назву професії, що їх цікавить. Найбільш зручною є класифікація, що побудована на ознаках, зумовлених особистими якостями людини (здібностями, станом здоров’я, особистим життєвим досвідом тощо). При такій класифікації професії поєднують за типами (залежно від об’єкта або предмета праці), класами (залежно від мети праці), групами (залежно від умов праці).

Залежно від об’єкта або предмета праці, від того, із чим або з ким працює людина, усі професії розподіляють на п’ять типів.

ТИПИ ПРОФЕСІЙ

Назва типу

Предмет (об’єкт) праці

Приклади професій (спеціальностей)

«Людина — природа» (П)

Тваринні й рослинні організми, біологічні процеси

Зоотехнік, агроном, городник, біолог, лаборант хіміко-бактеріологічного аналізу

«Людина — техніка» (Т)

Технічні об’єкти (механізми, машини, верстати), матеріали, види енергії, об’єкти неживої природи (ґрунти, води, надра Землі)

Інженер-геолог, машиніст бульдозера, столяр, ткач, швачка-мотористка, токар, слюсар, ме­талург, наладчик устаткування, електрозварю­вальний архітектор, годинникар, радіомеханік з ремонту телевізорів, радіоапаратури, водій, пілот, кухар, пекар

«Людина — людина» (Л)

Люди

Вихователь дитячого садка, учитель, продавець, перукар, менеджер, екскурсовод, диригент, офіціант, лікар, медична сестра, стюардеса

«Людина — знакова система» (3)

Умовні знаки, коди, цифри, мови

Перекладач, секретар-друкарка, літературний редактор, касир, програміст, бухгалтер, кресляр, топограф, геодезист, конструктор

«Людина — художній образ» (X)

Художній образ, способи його побудови

Різьбяр по каменю, конструктор-модельєр одягу (взуття), настроювач піаніно, артист, композитор, письменник, поет, музикант, оформлювач, візажист


Урок №9. ЕКОЛОГІЧНІ Й ТЕХНОГЕННІ ПРОБЛЕМИ В ПЕРЕТВОРЮВАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ. Глобальні проблеми людства

Термін «глобальні проблеми людства» з’явився в 1960-ті роки завдяки діяльності Римського клубу. Римський клуб — міжнародна громадська організація, створена італійським промисловцем Ауреліо Печчеї та генеральним директором з питань науки ОЕСР Александром Кінгом 6-7 квітня 1968 р. Римський клуб поєднує представників світової політичної, фінансової, культурної й наукової еліти. Членство в Римському клубі обмежене (100 осіб). У різний час дійсними членами клубу були академіки Д.М.Гвішіані, С.П.Капіца, Є.К.Федоров, Є.М.Примаков, Ч.Айтматов, В.А.Садовничий, почесними членами — М.С.Горбачов, Б.Є.Патон. На початку 2008 р. міжнародний секретаріат Римського клубу був передислокований із Гамбурга (Німеччина) у Вінтертур, Швейцарія (кантон Цюріх). Римський клуб у травні 2008 р. розробив нову трирічну програму «Новий шлях світового розвитку» (A New Path for World Development), у якій визначені основні напрямки діяльності до 2012 р.

Глобальні проблеми людства — це проблеми, що стосуються всього людства, взаємин між країнами світового співтовариства, відносин між суспільством і природою, питань спільного розв’язання проблеми ресурсозабезпеченності.

Розрізняють такі глобальні проблеми:

Демографічна проблема породжена швидким зростанням кількості населення в країнах, що розвиваються. Ці країни внаслідок своєї економічної, соціальної й культурної відсталості найменше здатні забезпечити своє населення, що подвоюється кожні 20- 30 років, продовольством, а також іншими матеріальними благами, дати хоча б елементарну освіту підростаючому поколінню й надати роботу населенню в працездатному віці. Крім того, швидке зростання кількості населення супроводжується специфічними проблемами, однією з яких є зміна його вікової структури: частка дітей до 15 років протягом останніх трьох десятиліть збільшилася в більшості країн, що розвиваються, до 40-50 % їхнього населення. У результаті значно зросло економічне навантаження непрацездатного населення на працездатне, котре нині в цих країнах майже в 1,5 разу перевищує відповідний показник у промислово розвинених країнах. А з урахуванням більш низької загальної зайнятості працездатного населення в країнах, що розвиваються, і величезного відносного аграрного перенаселення в більшості з них працездатне населення зазнає фактично ще більш значного економічного перевантаження. Таким чином, потенційна небезпека сучасної демографічної ситуації полягає не просто й не стільки в тому, що в майбутні два десятиліття населення земної кулі збільшиться майже в 1,5 разу, скільки в тому, що з’явиться новий мільярд голодуючих, мільярд людей у містах, що не знаходять застосування своїй праці, півтора мільярда знедолених людей, які живуть за «рисою бідності». Таке положення було б здатне викликати глибокі економічні, соціальні й політичні потрясіння як усередині окремих країн, так і на міжнародній арені.

Розв’язання цієї глобальної проблеми впирається в складний комплекс соціально-економічних завдань сучасності (регулювання стрімкого зростання кількості населення, подолання розриву в розвитку між багатими й бідними країнами, усунення вбогості, голоду й неграмотності; необхідність перемоги над старінням людини, а також радикального подовження життя людей; проблема онкологічних, серцево-судинних захворювань і СНІДу).

За даними 00Н, при задоволенні запитів, що відповідають сучасному західному суспільству, сировини й енергії вистачить тільки на 1 млрд людей, саме на населення США, Західної Європи й Японії. Тому ці країни стали називати «золотим мільярдом». Решта населення Землі перебувають за бортом «золотого мільярда». Але якби воно зуміло дійти в зростанні споживання мінеральних ресурсів до рівня США, то відомі запаси нафти виснажилися б за 7 років, природного газу — за 5 років, вугілля — за 18 років. Залишається сподіватися на нові технології, але всі вони здатні до ефективних результатів при стабільній, а не такій, що подвоюється кожні кілька десятків років, кількості населення.

Екологічна проблема пов’язана з руйнуванням природного середовища. Вона постала дуже гостро, тому що людина все більше й більше втручається в природу, забуваючи про необхідність підтримувати в ній біологічну рівновагу. Екологічна проблема — глобальна проблема людства, що виникла з початком індустріальної діяльності людства й особливо загострилася в другій половині XX ст. Крім індустріалізації, поглибленню екологічної проблеми сприяли ядерні випробування, проведені в трьох середовищах географічної оболонки Землі (повітря, вода, земля). Екологічна проблема багатогранна, оскільки вона виявляється практично в усіх галузях діяльності людини.

До екологічної проблеми належить:

  • · скорочення площі лісів у помірному й тропічному поясах, наслідком чого є скорочення джерел надходження кисню в атмосферу;
  • · спустелення територій у результаті нераціональної господарської діяльності; зменшення біологічної розмаїтості рослин і тварин Землі через руйнування середовища їхнього перебування тощо;
  • · водна й вітрова ерозія ґрунту зменшує площу ріллі, знижує родючість ґрунту, утрудняє обробку полів, руйнує дороги та інші спорудження, замулює канали й водоймища; машинна деградація ґрунтів під впливом руху тракторів і впливів сільськогосподарської техніки призводить до руйнування структури й погіршення якостей ґрунту; забруднення ґрунту в результаті застосування великої кількості добрив (пестицидів) знижує здатність бактерій розкладати органічний матеріал ґрунту й виробляти необхідні рослинам живильні речовини;
  • · забруднення водойм небезпечними забруднювачами промислового походження (важкими металами: кадмієм, свинцем і цинком, які потрапляють у водойми зі стічними водами). Інше серйозне джерело забруднення прісних вод — кислотні дощі, спричинені транспортно-промисловими викидами.

Енергетична проблема відображає завдання надійного забезпечення людства паливом. Обмеженість ресурсів і їх вичерпуваність ставить людство перед необхідністю твердої економії енергії, використання нових енергозберігаючих технологій. Можна виділити низку загальних тенденцій і особливостей у розвитку енергетики світу в сторіччі, що почалося. У XXI ст. неминучим є значне зростання світового споживання енергії, у першу чергу в країнах, що розвиваються. У промислово розвинених країнах енергоспоживання може стабілізуватися приблизно на сучасному рівні або навіть знизитися до кінця століття. За найнижчим прогнозом, світове споживання енергії може скласти в 2050 р. 350 млн ТДж/рік, у 2100 р.— 450 млн ТДж/рік (при сучасному споживанні близько 200 млн ТДж/рік). Людство достатньою мірою забезпечене енергетичними ресурсами на XXI ст., але подорожчання енергії є неминучим. Щорічні витрати на світову енергетику зростуть у 2,5-3 рази до середини століття й у 4-6 разів до кінця його порівняно з 1990 р. Середня вартість одиниці кінцевої енергії збільшиться відповідно на 20-30 і 40-80 % (збільшення цін на паливо й енергію може бути ще значнішим).

Немає підстав очікувати, що темпи виробництва й споживання енергії в найближчій перспективі істотно зміняться, тому важливо одержати відповіді на такі запитання:

  • · який вплив на біосферу й окремі її елементи чинять основні види сучасної (теплової, водної, атомної) енергетики і як змінюватиметься співвідношення цих видів в енергетичному балансі в найближчій перспективі;
  • · чи можна зменшити негативний вплив на середовище сучасних (традиційних) методів одержання й використання енергії;
  • · які можливості виробництва енергії за рахунок альтернативних (нетрадиційних) ресурсів, таких як сонячна, вітрова енергії тощо.

Шляхи подолання екологічних програм

А. Шляхи розв’язання демографічної проблеми:

1. певна демографічна політика планування родини. Метою розв’язання демографічної проблеми ООН прийняла «Всесвітній план дій у галузі народонаселення». Програма планування родини може сприяти поліпшенню відтворення населення. Але однієї демографічної політики недостатньо;

2. зміна економічних і соціальних умов життя — це головний шлях розв’язання демографічної проблеми. До рішучого повороту можуть привести лише найсерйозніші соціальні перетворення. Про це свідчить сам перелік країн, які, ведучи контроль народжуваності, не обмежилися цим і пішли на величезні витрати, підняли життєвий рівень, поліпшили соціальну обстановку й досягли помітного зниження зростання кількості населення,— КНР, Індонезія, Південна Корея, Таїланд. У 60-80-х pp. XX ст. народжуваність там скоротилася на 25-60 %.

Б. Шляхи розв’язання екологічних проблем:

1. ефективне очищення промислових і міських стічних вод для збереження чистоти джерел водопостачання;

2. обмеження несанкціонованого викидання сміття;

3. обмеження викидів в атмосферу вуглекислого газу (парниковий ефект), сірчистого газу (кислотні дощі), нітроген оксиду (озонові діри);

4. створення заповідників, заказників і національних парків із метою збереження природних комплексів, видів тварин і рослин;

5. обмеження вилову риби, полювання з метою збереження певних видів.

Швеція — одна з небагатьох високорозвинених країн світу, що зуміли скоротити викиди в атмосферу карбон двооксиду. У період з 1990 по 2006 р. вони зменшили« майже на 9 %, хоча обсяг економіки за той самий період зріс на 44 %. Важливим фактором стала та обставина, що нафта більше не використовується з метою опалення в колишніх масштабах. У системах централізованого теплопостачання її значною мірою замінили різні види біопалива. Порівняно з 1990 р. скорочення є досить значним: того року викиди карбон двооксиду в атмосферу Швеції склали 80 тис.т, а за даними 2006 р. цей показник був лише не набагато більшим — 51,5 тис.т.

В. Шляхи розв’язання енергетичних проблем:

1. використання альтернативних видів енергії (енергія Сонця, вітру, термальних вод та інших джерел), які належать до невичерпних і екологічно чистих;

2. збільшення частки атомної енергетики при дотриманні правил експлуатації АЕС;

3. використання енергозберігаючих технологій (зменшення металоємності продукції, збільшення тривалості життя виробів);

4. перехід на наукомісткі технології, пов’язані з використанням комп’ютерних та інших слабкострумових пристроїв;

5. економія енергії в побуті й на виробництві за рахунок удосконалювання ізоляційних властивостей будинків, контролю витрати електроенергії тощо

3. Техногенні проблеми в суспільстві

За катастрофами штучного походження міцно закріпився термін «техногенні катастрофи» (від гр. techne — майстерність, genes — породжений) — тобто катастрофи, спричинені виробничою діяльністю. Техногенні катастрофи з’явилися відразу після того, як людина стала винаходити нові технології. Подібні події — неминуча сплата за технологічний прогрес. Наслідками техногенних катастроф (Industrial disaster) є масова загибель людей або екологічна катастрофа.

Основні види техногенних катастроф

1. Екологічні катастрофи.

Причини: зневажання заходами безпеки, недбалість персоналу підприємств, політичні й адміністративні амбіції, жадібність, бездумне прагнення до економії засобів і дезінформації або повного утаювання відомостей про катастрофу.

2. Авіакатастрофи.

Причини: помилки й прорахунки людей, зневажання заходами безпеки, недбалість персоналу, несприятливі погодні умови.

3. Вибухи.

Причини: помилки й прорахунки людей, присутність отруйних і горючих газів, надлишок вибухонебезпечного пилу, зберігання старих боєприпасів, перевантаження судна, терористичні акти.

4. Залізничні катастрофи

Причини: помилки й прорахунки людей, несправні й перевантажені потяги.

5. Катастрофи на воді.

Причини: помилки й прорахунки людей, вибух, пожежа.

6. Ядерні аварії.

Причини: помилки й прорахунки людей, відмови в роботі обладнання, вибух, пожежа.

26 квітня 1986 р. відбулася найстрашніша в історії людства аварія на Чорнобильській АЕС (Україна, СРСР). У результаті вибуху четвертого реактора в атмосферу було викинуто кілька мільйонів кубічних метрів радіоактивних газів, що в багато разів перевищило викид від ядерних вибухів над Хіросімою й Нагасакі. Вітри рознесли радіоактивні речовини по всій Європі. Із зони радіусом ЗО км від реактора, що вибухнув, була проведена повна евакуація жителів. Проживання в ній заборонено. Мине багато років, перш ніж буде пізнаний і осмислений весь жах чорнобильської катастрофи, її страшні наслідки для людства.

Кожна техногенна катастрофа по-своєму унікальна. Однак є й загальні причини, які стоять за нещастями цього роду. Американський дослідник Jli Девіс, автор довідника «Рукотворні катастрофи», перелічує їх у такому порядку: Дурість, Недбалість і Корисливість. На думку Девіса, так званий «людський фактор» техногенних катастроф практично цілком зводиться саме до таких обставин: недбалість обслуговуючого персоналу, політичні й адміністративні амбіції, жадібність, бездумне прагнення до економи коштів і до дезінформації або повного утаювання відомостей про катастрофу.

Чи можна запобігти техногенним катастрофам і мінімізувати їхні наслідки?

— насамперед це високий освітній рівень населення і його активна громадянська позиція. Чим відповідальніше і професіональніше жителі тієї або іншої країни ставляться до своїх робочих обов’язків і чим пильніше їх контролює суспільство, тим нижча ймовірність техногенної катастрофи;

— величезну роль відіграє підготовленість приватних компаній і державних структур до дій за екстремальних умов.

1. Дані ООН свідчать, що техногенні катастрофи посідають трете місце серед усіх видів стихійних лих за числом загиблих. На першому місці — гідрометеорологічні катастрофи (повені й цунамі), на другому — геологічні (землетруси).

2. «Найдорожчою» техногенною катастрофою в історії людства за приблизними підрахунками є аварія на Чорнобильській АЕС. У цілому, тільки на часткову ліквідацію її наслідків витрачено близько двохсот мільярдів доларів США.

Урок №10.ЕКОЛОГІЧНІ Й ТЕХНОГЕННІ ПРОБЛЕМИ В ПЕРЕТВОРЮВАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ. Природоохоронні технології

1. Екологічний моніторинг: завдання, методи досліджень

Екологічний моніторинг — це комплексна система спостережень за станом навколишнього середовища, оцінюванням і прогнозом змін стану довкілля під впливом природних і антропогенних факторів.

1.1. Основні завдання екологічного моніторингу:

  • · спостереження за джерелами антропогенного впливу; спостереження за факторами антропогенного впливу;
  • · спостереження за станом природного середовища й процесами, що відбуваються в ньому, під впливом факторів антропогенного впливу; оцінювання фактичного стану природного середовища;
  • · прогноз зміни стану природного середовища під впливом факторів антропогенного впливу й оцінювання прогнозованого стану природного середовища.

Слід взяти до уваги, що власне система моніторингу не включає діяльність із керування якістю середовища, а лише є джерелом інформації, необхідної для прийняття екологічно значимих розв’язань.

Екологічний моніторинг включає ланки різного рівня.

Глобальний моніторинг — на основі міжнародного співробітництва.

Заслуховуються повідомлення на тему «Програма «Людина й біосфера» МАБ».

Контроль природного середовища здійснюється відповідно до міжнародних програм, таких як «Людина й біосфера» (МАБ), прийнятої ЮНЕСКО в 1970 p., а також програмами Міжнародного комітету з навколишнього середовища СКОПІ, ЮНЕП, що припускають створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС). Основне завдання — попередження природних і антропогенних змін стану природного середовища, здатних завдати економічної, моральної й соціальної шкоди людству.

Національний моніторинг — загальнодержавна система спостереження й контролю.

Завданнями глобального й національного моніторингу можуть бути, наприклад, спостереження за динамікою популяції шкідливих організмів на великих площах, облік руху охоронюваних видів рослин і тварин, можливості завдання збитків лісам, полям, водоймам.

Регіональний моніторинг — вивчення стану навколишнього середовища в межах того чи іншого регіону.

Локальний моніторинг, або імпактний,— вивчення стану навколишнього середовища в окремому населеному пункті або на підприємстві (наприклад, вивчення скидання або викидів конкретного підприємства).

1.2. Методи екологічного моніторингу.

Заслуховуються повідомлення на тему «Екологічний моніторинг: методи дослідження». Учитель доповнює й систематизує повідомлення учнів.

Для проведення моніторингу будь-якого рівня використовуються сучасні методи аналізу й контролю навколишнього середовища, які можна розділити на дві великі групи:

А: аерокосмічні.

Це система спостереження за допомогою літакових, аеростатних засобів, супутників і супутникових систем.

Б: наземні.

1. Спектральні й хімічні методи аналізу дозволяють одержувати достовірну інформацію про екологічну обстановку:

  1. якісні й кількісні методи дозволяють визначити, яка речовина та в якій кількості міститься в досліджуваній пробі;
  2. титриметричний (об’ємний) метод. У цьому виді аналізу зважування заміняється вимірюванням об’ємів як речовини, що визначається, так і реагенту, використовуваного при певному визначенні;
  3. колориметричні методи засновані на зміні відтінків кольору досліджуваного розчину залежно від концентрації;
  4. експрес-методи. До експрес-методів належать інструментальні методи, що дозволяють визначити забруднення за короткий період часу. Ці методи широко застосовуються для визначення радіаційного фону, у системі моніторингу повітряного й водного середовищ.

2. Методи біологічної індикації засновані на реакції живих організмів, чутливих до конкретних хімічних домішок. Дозволяють судити про стан навколишнього середовища за фактом зустрічі, відсутності, особливостями розвитку організмів-біоіндикаторів. Біоіндикатори — організми, присутність, кількість або особливості розвитку яких слугують показником природних процесів, антропогенних змін середовища існування:

  • біотестування за допомогою рослин (прикладом використання є Голландія, де такі корисні для людини рослини, як гладіолуси, тюльпани (тестоб’єкти на накопичення фторидів), італійська житня трава (тестоб’єкт на накопичення йонів важких металів), використовуються для аналізу забруднення великих площ країни);
  • біотестування за допомогою живих організмів:

а) тестування стану водойм у штучних умовах за допомогою таких організмів, як дафнія (рачки), п’явки (хробаки), інфузорії (найпростіші), знаходять у наш час широке за­стосування в багатьох країнах;

б) метод ліхеноіндикації (від латин. lichenes — лишайники) заснований на обліку кількості лишайників у міських насадженнях (парках, садах), районах великих підприємств. (Установлено однозначний зв’язок між наявністю лишайників на стовбурах дерев і «полями забруднення» повітря.);

в) факт відмирання дерев за відсутності жуків короїдів також слугує біологічним індикатором забруднення повітря або ґрунту речовинами промислового походження.

2. Технологи переробки побутових відходів

Переробка відходів — одна з найактуальніших тем екології. Споживання продуктів з роками тільки підвищується, зростають темпи виробництва, разом із ними підвищується й кількість вироблених відходів. Екологічний моніторинг останніх років показує, що рівень забруднення наших міст різко підвищився. Не останню роль у цьому, як відомо, відіграє людина. Сьогодні сміття, що заповнило лісові масиви, водойми, схили, пустирі, уже не викликає здивування й стало для більшості з нас нормою життя. Ми вже не обурюємося виробами з поліетилену, що лежать на узбіччях, а тим часом на розпад одного поліетиленового пакета або пластикової пляшки припадає не один десяток років. Сміття, що потрапляє у воду, ставить під загрозу популяцію багатьох видів тварин. Будь-яка сировина, що ми споживаємо, на 97 % відсотків в остаточному підсумку перетворюється на відходи. Екосистема припускає постійний кругообіг речовин, але як бути з тими відходами, процес розкладання яких є надто тривалим?

Тверді побутові відходи (ТПВ) — це товари, що втратили споживчі властивості, найбільша частина відходів споживання. До ТПВ належать відходи, що утворюються в житлових і громадських будівлях, торговельних, видовищних, спортивних й інших підприємствах (включаючи відходи від поточного ремонту квартир), відходи від опалювальних пристроїв місцевого опалення, опале листя, що збирають на територіях подвір’їв, і великогабаритні відходи.

Тверді побутові відходи (ТПВ) можуть бути декількох видів:

  • · відходи споживання, матеріали й вироби — усе, що псується, зношується, не функціонує (побутова техніка, акумулятори, плати, проводи тощо), відходи, продукти життєдіяльності організмів, біологічні й сільськогосподарські відходи;
  • · відходи виробництва, які утворюються в результаті обробки сировини для одержання різних видів енергії, а також верстати, складні машини, устаткування на цих підпри­ємствах. Отут і криється головна проблема для екології. Найчастіше це радіоактивні, токсичні й інші особливо небезпечні відходи;
  • · картон, папір, газети, упаковки Tetra Pak. Це найпоширеніший вид відходів у містах (до 37 % від загальної маси відходів);
  • · кухонні відходи (до 30 %), але вони не становлять проблем у переробці;
  • · синтетика, штучні матеріали (пластик, пластмаса, поліетилен) складають у ТПВ близько 5 % від загальної маси. Рециркуляції більша частина пластиків не підлягає, а також практично не піддається біологічному розкладанню;
  • · скляні й металеві відходи складають близько 3 % усієї маси ТПВ;
  • · каміння, будівельне сміття, кістки — 1-2 %;
  • · тканини — відходи виробів текстильної промисловості (до 5 %).

Папір, органічні відходи, натуральні шкіра й тканини переробляються нескладно й швидко розкладаються самостійно, а пластик, метали, синтетичні матеріали, з яких виготовлена маса предметів, що оточують людину, практично не піддаються гниттю, не розкладаються й вимагають певних витрат на переробку.

Утилізація (знешкодження) сміття й відходів — Це спеціальна обробка сміття з метою перетворення його в інертний (нейтральний) стан, що не спричиняє шкідливого впливу на екологію. Поки що людство винайшло три принципово різних шляхи утилізації сміття:

ü     організація смітників, поховання на полігонах;

ü     вторинне використання відходів (брикетування, термообробка);

ü     спалювання відходів (перетворення на засклені гранули).

Найбільш перевірений і популярний метод — поховання на смітниках — класика утилізації відходів. Але з ними тоді нічого не відбувається. У більшості держав світу саме так і відбувається. На підземних смітниках США спочиває 84 % від усього сміття країни, 90 % — в Англії, у Японії поховано 57 %. У середньому виходить 74 % від середньої кількості ТПВ у світі. Смітник, як професійне спорудження, має свої ідеальні стандарти якості. Днище смітника має бути вкрите поліетиленовою плівкою. Кожний новий шар відходів необхідно ущільнювати, накривати глиною й піском, а потім — новими шарами плівки. Спеціальний збирач знизу приймає всю рідину, яка надходить зі сміття, що збе­рігається. Рідина відправляється на переробку. Після заповнення котловану смітника його засипають ґрунтом, висаджують траву й розміщують зверху поле для гольфу. Така традиція існує у Великобританії й США. Зазвичай більшість світових смітників до таких стандартів не дотягують.

Спалюють сміття у Франції (35 % від загальної кількості), у Японії — 40 %. У спалюванні сміття є свої плюси: обсяг відходів можна зменшити у 2-10 разів; можна використовувати тепло від вогню; менше загрози заразити навколишнє середовище. Але дим і продукти згоряння забруднюють навколишнє середовище — це теж факт. Мінусами є те, що у такий спосіб утворюється більше шлаків, ніж від вулканічної діяльності планети. Крім того, золу також необхідно якось використовувати або зберігати. Синтетика при горінні виділяє токсичні матеріали. (Це велика проблема: діоксини спричиняють серйозні мутації, вони канцерогенні й дуже отруйні, 6-10 г діоксину є смертельними для людини.)

Обидва шляхи апробовувалися в США у 80-х pp. XX ст. З’ясувалося, що збудувати сміттєспалювальний завод зовсім не простіше, ніж організувати смітник, а за вартістю теж різниця невелика. Наприклад, середні капітальні витрати на будівництво сміттєспалювального заводу продуктивністю 500 тис. т на рік у США склали 200 млн доларів. У Росії такий завод коштував близько 100 млн доларів.

На сьогодні найбільш високотехнологічні методи утилізації ТПВ — це переробка й біотехнологія. Одним із мінусів такої технології є обов’язкове сортування сміття. Суть біотехнології: мікроорганізми розкладають органічну частину відходів у процесі ана­еробного розкладання, горючий газ (метан) є результатом обміну речовин мікроорганізмів, також утворюється компост — чудове добриво.

При сортуванні ТПВ можливе вторинне використання відходів як сировини. Наприклад, вторинне використання паперової макулатури зменшує витрати сировини, заощаджує паливо. Приклади плюсів вторинного використання відходів: 1 млн.т макулатури збереже 60 га лісів від вирубування, перероблена пластмаса підійде для виробництва поруччя або огородження. У Японії на переробленій макулатурі друкують понад 65 % періодики. 0 Це цікаво

1. Про що нам розповість маркування?

«Der Grüne Punkt».

«Зелена крапка». З 1990 року ставиться на пакувальних матеріалах і означає, що компанія-виробник надає гарантію прийому і вторинної переробки маркірованого пакувального матеріалу. Використовується в Німеччині, Франції, Бельгії, Ірландії, Люксембурзі, Австрії, Іспанії, Португалії й інших країнах.

2. Останні розробки у галузі переробки побутових відходів

Учені з Нідерландів представили останні розробки у сфері переробки відходів — поліпшену технологію, що без попереднього сортування, у рамках однієї системи, розпо­діляє й очищає всі відходи, які туди надходять, до первісної сировини. Система повністю переробляє всі види відходів (медичні, побутові, технічні) у закритому циклі, без залишку. Сировина повністю очищається від домішок (шкідливих речовин, барвників тощо), пакується й може бути використана вдруге. При цьому система є екологічно нейтральною.

3. У Києві співтовариство «Соціально відповідальний бізнес» впроваджує в українських офісах програму «Клуб A4», спрямовану на зменшення кількості паперових відходів. Ідея полягає в тому, щоб усі зацікавлені організації могли регулярно віддавати на переробку паперові й картонні відходи зі своїх офісів. Для цього їм надають спеціальні контейнери, а згодом безкоштовно вивозять всі непотрібні папери, з яких виготовлять пакувальні матеріали. Уже понад 50 офісів погодилися взяти участь у програмі. Контейнери установили в офісах агентств ООН, деяких посольств, екологічних організацій і в освітніх установах.

3. Сучасні технологи безвідхідного виробництва продукції

Безвідхідна технологія — це такий метод виробництва продукції, коли вся сировина й енергія використовуються найбільш раціонально й комплексно в циклі: сировинні ресурси — виробництво — споживання — вторинні ресурси,— і будь-які впливи на навколишнє середовище не порушують її нормального функціонування.

Це формулювання не слід сприймати абсолютно, тобто не слід вважати, що виробництво можливе без відходів. Уявити собі абсолютно безвідхідне виробництво просто неможливо, такого й у природі не існує. Проте відходи не мають порушувати нормального функціонування природних систем. Інакше кажучи, ми зобов’язані виробити критерії непорушеного стану природи. Створення безвідхідних виробництв належить до досить складного й тривалого процесу, проміжним етапом якого є маловідхідне виробництво. Під маловідхідним виробництвом слід розуміти таке виробництво, результати якого, впливаючи на навколишнє середовище не перевищують рівня, припустимого санітарно-гігієнічними нормами. При цьому з технічних, економічних, організаційних або інших причин частина сировини й матеріалів може переходити у відходи й направлятися на тривале зберігання або поховання.

На сучасному етапі економічного розвитку є нагальною необхідність переходу до замкнутих систем виробництва, що припускає можливо більшу вбудованість виробничих процесів у загальний кругообіг речовин у природі.

При замкнутій системі виробництво організовується, спираючись на такі фундаментальні принципи:

 

  • можливе більш повне використання вихідної природної речовини;
  • можливе більш повне використання відходів (регенерація відходів і перетворення їх у вихідну сировину для наступних щаблів виробництва);
  • створення кінцевих продуктів виробництва з такими властивостями, щоб використовувані відходи виробництва й споживання могли бути асимільовані екологічними системами.

 

 

Урок № 7 (частина 2)

Однією з умов виразності об’єктів художнього конструювання є композиційна якість. Вона складається з гармонійності, співрозмірності та цілісності, які є важливими факторами естетичної до­сконалості виробів.

Гармонійність форми характеризується узгодженістю, відсут­ністю в композиції протиріччя між різними геометричними та фі­зичними (колір, маса, фактура) характеристиками.

Співрозмірність форм частин композиції повинна бути в тако­му співвідношенні, яке створює правильний масштаб для зорового сприймання кожної з них. Основу співрозмірності або масштаб­ності становлять усталені уявлення про нормальні розміри і маси тих чи інших предметів та їх частин. Як і гармонійність, співрозмірність форм — важлива умова композиційної цілісності.

Цілісність форми можна досягти відбором таких фізичних і геометричних характеристик частин композиції, за яких вона сприймається як єдиний закономірний організм. Невідповідність елементів форми за одними і тими ж ознаками (пропорції, фактура, колір) призводить до порушення цілісності. Цілісність передбачає також єдність структури й тектоніки.

У художньому конструюванні існують три види композиції: фронтальна, об’ємна, глибинно-просторова.

Фронтальна композиція — це композиція, що розташована в одній площині. Об’ємна — це композиція виробу, яку ми сприй­маємо з усіх сторін. Глибинно-просторова — ця композиція, що ви­конується з передаванням глибини простору.

У композиції художньо-конструкторських виробів діють такі закони, як масштабу, закон пропорційності, закон контрасту.

Закон масштабу. Серед об’єктів художнього конструювання трапляється чимало предметів, які мають однакову форму, але різ­ні розміри, що викликано певними функціональними вимогами.

Наприклад, набір фарфорових чайників, тарілок, майолікових дзбанків, мисок, дерев’яних ложок. Зрозуміло, що розміри цих предметів повинні мати розумні межі — від мініатюрних, через оп­тимальні, до великих. Найзручнішими в користуванні є предмети оптимальних розмірів. Звідси випливає, що людина (як користу­вач речей) у композиції об’єктів художнього конструювання є своєрідним масштабним еталоном, мірою всіх речей. Закон масш­табу розкриває логічно і художньо мотивовані метричні відношен­ня між людиною і твором, оточуючим середовищем і твором, його елементами та загальними габаритами форми.

Використання масштабів зводиться до трьох основних моментів. Перше — застосування звичайного антропометричного масш­табу, виходячи також із того, хто тим предметом має користувати­ся, чоловік чи жінка. Іноді масштаб набуває чітких «особистісних» ознак. У зменшеному масштабі випускають значну частину су­венірних виробів: пластику малих форм, дрібні, але вишукано оз­доблені побутові предмети з яскраво вираженими локальними ознаками певного осередку народних художніх промислів краю, країни. Нарешті, третій момент зводиться до свідомого збільшення масштабу — гіперболізації, що сприяє вияву відчуттів урочистості, піднесеності, декоративності. У цьому масштабі виготовляли пере­важно твори, які пов’язанні з оформленням інтер’єру, ритуальні і культові предмети.

Надто великого масштабу твори, без будь-якого логічно-художнього мотивування, кваліфікуються як такі, що позбавленні масш­табу — амасштабні.

Відповідного масштабного ефекту можна досягти не тільки змі­нюючи розміри, а й пластичними, графічними засобами декору. Таким чином, закон масштабності демонструє широкі можливості емоційного впливу, підкреслює виразність форми стосовно людини й навколишнього середовища.

Виявлення масштабності в композиції забезпечують закон пропорційності, закон контрасту та засоби ритмічної організації форми.

Закон пропорційності передбачає інтуїтивну або свідому ор­ганізацію прийомів площинного та об’ємно-просторового формот­ворення на основі кратних і простих співрозмірних величин.

У композиції об’єкта художнього конструювання пропорційна співрозмірність форми не знайшла такої досконалої й детальної розробки, як у теоретичних працях майстрів архітектури (Вітрувій — перше століття до н.е., Альберті, Серліо, Палладіо — XVI ст., Віоллеле Дюк — XIX ст., Ле Корбюзье, Жолтовський І. — XX ст.), однак аналізуючи форму давньоєгипетського кам’яного посуду, можна виявити кратні і прості відношення між основними величинами. Кратні відношення дають ціле число повторення квадрата у плоскому прямокутнику або куба в паралелепіпеді — 1: 1, 1: 2, 1: 3, 1: 4тощо.

Прості відношення має в собі модуль, де вміщається ціле число раз по двох або по трьох координатах (2: 3, 3: 4, 2: 5, 3: 5, 4: 5, 5: 6). Простими відношеннями дизайнери дістають чітку співрозмірність площинних і просторових форм, що ґрунтуються на їх гармонійно­му зв’язку з оточуючим середовищем та людиною.

Складні ірраціональні відношення (наприклад, золотий пере­різ— 1,62…: 1) рідко трапляються в композиції виробів. Таким чи­ном, закон пропорційності — це гармонійне поєднання пропорцій частин, елементів у єдине ціле. Він дає змогу уточнити форму, знайдену на основі вже відомих загальних пропорційних законів (цілісності, тектоніки, масштабу), підпорядковуючись основній конструктивно-художній ідеї композиції.

Закон контрасту. Поняття контраст означає чітко виявлену протилежність відповідних властивостей предмета, стану, дії тощо. Закон контрасту в композиції об’єктів художнього конс­труювання має дещо іншу дію, ніж у природі або суспільній сві­домості. Якщо в природі закон контрасту діє невідворотно, як одночасна боротьба протилежностей і їх діалектична єдність, то в мистецтві художник вільний у виборі тотожностей, нюансу чи контрасту.

Тотожність характеризує найпростішу композиційну залеж­ність повторення різних величин (1:1) — метричних, ритмічних, пластичних, тональних, кольорових. Тотожні повторення застосо­вуються під час виготовленні наборів (ансамблю) однотипових ви­робів.

Композиційні відношення, що наближаються до повторення різних елементів, величин, властивостей площинно-просторової форми, називаються нюансами (буквально — відтінок, ледь поміт­на різниця). Таким чином, нюанс — це відношення близьких за властивостями композиційних ознак предмета.

Чітко виражені відмінності, нерівність і їх протиставлення в структурі твору називається контрастом композиції. В об’ємно-просторовій формі композиційні контрасти виражені переважно співвідношеннями протилежних пар, а саме:

а) метричний контраст форми (розмірів): низька — висока, вузька — широка;

б) пластичний контраст форми, елемент — частина, увігнута — опукла, статична — динамічна, симетрична — асиметрична;

в) контраст матеріалу форми (текстура, фактура, тон, колір), виразна текстура — ледь помітна, світла-темна, тепла-холодна;

г) контраст конструктивної ідеї (функції) форми.

Як бачимо, контраст у композиції має широке універсальне значення. Він охоплює всі контрастні пари композиційних прийо­мів та засобів виразності, а іноді стосується й конструктивної осно­ви виробу. Таким чином, за законом контрасту взаємодія контраст­них пар (елементів) посилює і загострює їх контрастність, а взаємодія тотожних і нюансних елементів послаблює їх якості.

Композиційні прийоми. На відміну від законів композиційні прийоми належать до категорій, що відіграють важливу роль у розробці конструктивних ідей тектонічної структури та посилен­ні пластичної й емоційної виразності композиції виробу. До голо­вних композиційних прийомів належать ритм, метр, симетрія, асиметрія, статика і динаміка.

Ритм — властивість, що характерна для багатьох явищ при­роди, у тому числі й для життя людини (ритми обміну речовин, серцебиття, дихання тощо), а також ритмічні цикли року, відпли­ви й припливи моря тощо. Ритмічність, повторюваність окремих рухів і їх циклів характерна для процесів праці, а тому знахо­дить своє втілення у матеріальній формі її продуктів. Як відобра­ження закономірностей реального світу, ритм увійшов у всі види мистецтва, став одним із необхідних засобів організації художнь­ої форми. У музиці, у танці він проявляється як закономірне чер­гування звуків або рухів. В архітектурі, образотворчому і декора­тивному мистецтві відчуття ритму створюється чергуванням ма­теріальних елементів у просторі. Час у такому ритмі замінено просторовою протяжністю, часова послідовність — просторовою.

Ритм як композиційний прийом художнього конструюван­ня — це повторення елементів об’ємно-просторової і площинно-ор­наментальної форми та інтервалів між ними, об’єднаних подібни­ми ознаками (тотожними, нюансними і контрастними спів­відношеннями властивостей тощо). Він буває простий і складний. Простий ритм — рівномірне повторення однакових елементів та ін­тервалів у об’ємно-просторовій та орнаментальній структурі й на­зивається метричним. Одним із прикладів метричного порядку може служити рівномірне розміщення «дармовисів» на гуцульських виробах із дерева.

Прийом ритмічності може ґрунтуватися не тільки на величині й послідовності елементів, йому можуть бути підпорядковані і пластичність, фактура, тон, колір. Складний ритм ґрунтується на поєднанні або накладанні простих елементів. Кількість комбіна­цій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі. Метричний і ритмічний композиційні прийоми по­будови форми поширюються також на геометричні тіла і їм подібні тектонічні структури, у побудові яких немає ознак ряду. Коло, квадрат і всі правильні багатокутники належать до ясно вираже­них метричних форм, а криві конусного перерізу (еліпс, овоїд, па­рабола, гіпербола) і спіралі належать до ритмічних фігур. Конус і піраміда метричні по горизонталі й ритмічні по вертикалі.

Аналогічно цим принципам типології підлягають також об’єм­но-просторові предмети та орнаментальні мотиви, форма яких подіб­на до відповідних геометричних тіл і криволінійних фігур.

Якщо для метричних композиційних структур характерна спокійна монотонність, урівноваженість, то ритмічні структури відзначаються різною частотою — сповільненою і зростаючою. Важливе значення для ритму має напрям. Ритмічна організація композиційних елементів (наприклад, взаємного розміщення ор­наментальних мотивів на площині) може здійснюватися в одному, двох або чотирьох напрямах (сітчаста композиційна схема орна­менту).

Симетрія як композиційний прийом — це чіткий порядок у розташуванні, поєднанні елементів частин відповідної структури виробів. Принцип симетрії зустрічається у природі (наприклад, кристали, листочки, квіти, метелики, птахи, тіло людини тощо). Симетрія вносить у об’єкти художнього конструювання порядок, закінченість, цілісність.

Відомо три типи симетрії. Перший, найпоширеніший — так звана дзеркальна симетрія. Фігури або зображення, розміщені в одній площинні, діляться лінією на однакові частини, аналогічно відображенню в дзеркалі. Цим типом симетрії наділена більшість об’єктів рослинного і тваринного світу, а також людина. Другий тип симетрії — осьова, трансляція або перенесення частини форми предмета відносно вісі. Симетричні фігури, що суміщаються на пло­щині одна з одною, можуть переноситися вздовж однієї або двох осей. Третій тип симетрії — гвинтова або циклічно-обертова, за­стосовується для об’ємних тіл обертання. Симетрична фігура рівномірно переміщується щодо осі, перпендикулярної до центра ос­нови, обертається навколо неї, залишаючись у межах кривої.

Порушення симетрії може застосовуватися з метою посилення виразності форми та її гострішого емоційного впливу на людину.

Асиметрія — відсутність будь-якої симетрії. Асиметрія вира­жає невпорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю «ін­дивідуальна», тоді як в основі симетрії закладена певна типологіч­на спільність. їй підпорядковуються твори, наділені симетрією даного типу. У композиційному рішенні об’єктів художнього конс­труювання симетрія й асиметрія є важливими прийомами органі­зації цілісної форми.

Динаміка і її протилежність статика (урівноваженість) діють на емоції, визначаючи характер сприйняття форми виробу. Конт­раст відношень створює динаміку як «зоровий рух» у напрямі пере­важаючої величини. Це однаково стосується об’ємних і площинно-орнаментальних форм. Слабка динаміка виражається нюансними відношеннями елементів. Тотожні відношення величин форми за трьома координатами характеризують статичну структуру.

Композиційний прийом динаміки і статики ґрунтується не тіль­ки на вимірних величинах форми, а й на співвідношеннях інших властивостей (ажурності, тону, кольору, фактури тощо).