Економічне обгрунтування проекту (2 частина)

Економічна система — це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства. Основними елементами економічної системи, її підсистемами, є: •виробничі сили; •техніко-економічні відносини; •організаційно-економічні відносини; •виробничі відносини, чи відношення до власності; •господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.

Види економічних систем:

Традиційна 1. Панування приватної власності.
2. Низький рівень економічного і соціального розвитку.
3. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах.
6. Технічний прогрес різко обмежений.
7. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці.
8. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва.
9. Велика зовнішня фінансова заборгованість.
10. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці. Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції.

Командна 2. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.
3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.
4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.
5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.
6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Командна 2. Суспільна власність на фактори виробництва. 
2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.
3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.
4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.
5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.
6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Змішана 3. Приватна власність у її різноманітних формах.
2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.
3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.
4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Ринкова 4. Приватна власність на фактори виробництва.
2. Свобода підприємництва і вибору діяльності.
3. Мета господарюючих суб’єктів — отримання максимального прибутку діючи на свій страх і ризик.
4. Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для ринку немає.
5. Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат.
6. Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується.

 

Економічне обґрунтування проекту (1 частина)

План вивчення:

  1. Сутність економічних понять.
  2. Завдання економічного обґрунтування проекту.
  3. Процедура оцінки вартості виробництва проекту.
  4. Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту.

 

Частково питання експертизи ми розглядали в попередньому розділі, коли йшлося про основи дизайну в створенні виробу. На­справді, експертиза виробу нерозривно пов’язана з економікою ви­робництва, і має достатньо складну структуру. Це пояснюється тим, що виріб має багато характеристик, не лише з точки зору ди­зайнера, а й технолога, інженера, соціолога, маркетолога. їх необ­хідно враховувати не лише під час виготовлення дослідного зразка, а й після випуску виробу в серійне виробництво. Однак провідною в експертизі є його економічна частина, тому коротко розглянемо економічне обґрунтування виробу з позицій основ сучасного вироб­ництва.

В основу розвитку людського суспільства покладене матеріаль­не виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво ма­теріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.

Процес праці включає три основні моменти:

  • праця людини;
  • предмети праці;
  • засоби праці.

Праця людини — це змістовна, цілеспрямована діяльність лю­дей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосе­редкують, регулюють і контролюють обмін речей між собою й одно­часно змінюють власну природу.

Предмети праці — це речі (об’єкти) природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.

Предмети праці бувають двох видів:

  • дані самою природою (наприклад деревина);
  • ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим
    матеріалом або сировиною.

Засоби праці — це речі чи комплекс речей, якими людина впли­ває на предмети праці.

Виробничі сили — це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи ма­теріальні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності сус­пільної праці.

До структури виробничих сил належать:

  • людина (головна виробнича сила);
  • засоби праці;
  • предмети праці (засоби виробництва);
  • сили природи, які використовуються людьми;
  • форми і методи організації виробництва;
  • наука;
  • інформація.

Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої — до системи суспільних, перш за все, економічних від­носин, у складі яких виділяють техніко-економічні, організа­ційно-економічні, соціально-економічні, тобто виробничі відно­сини.

Виробничі відносини — це суспільна форма розвитку виробни­чих сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Такою ж суспільною формою є і відношення власності.

Власність можна розглядати як виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої си­ли, предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної влас­ності у всіх сферах суспільного відтворення.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю.

Економічна система — це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробниц­тво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регу­лювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистема­ми, є:

  • виробничі сили;
  • техніко-економічні відносини;
  • організаційно-економічні відносини;
  • виробничі відносини, чи відношення до власності;

• господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.

Витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

При плануванні, обліку й аналізі витрати класифікуються за оз­наками і поділяються:

  • за місцем виникнення — на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;
  • за видами продукції, робіт, послуг — на витрати на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію;
  • за видами витрат — на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;
  • за способом перенесення витрат на продукцію — на прямі та не­прямі;
  • за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат — на умовно-змінні й умовно-постійні або змінні чи постійні;

• за календарними періодами — на поточні та одноразові.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражена в гро­шовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об’єднує дві частини вартості — вартість використаних засобів ви­робництва і частину вартості необхідного продукту,

Вартість використаних засобів виробництва об’єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари тощо) та частину вартості засобів праці, перенесену на продук­цію у вигляді амортизаційних відрахувань.

Вартість необхідного продукту являє собою сукупність вит­рат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й з грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості промислової про­дукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.

Обидві ці частини забезпечують просте відтворення вироб­ництва.

Третя частина вартості — додатковий продукт суспільства — використовується для розширення виробництва, виплат та без­платних послуг із суспільних фондів споживання.

Таким чином, собівартість є основою вартості.

Собівартість продукції визначається індивідуальними затрата­ми праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тимчасом як вартість продукції (робіт, послуг) — затратами суспільно необ­хідної праці.

Собівартість продукції, як найважливіший інструмент виміру рівня затрат суспільної праці, є основою для формування та вдоско­налення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та ін­ших фінансових показників.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включа­ються:

  • прямі матеріальні витрати;
  • прямі витрати на оплату праці;
  • інші прямі витрати;
  • загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вар­тість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу ви­роблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплек­туючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються за­робітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші вироб­ничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкрет­ного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація тощо.

Серед економічних категорій, що використовуються в ринково­му механізмі господарювання, є ціна.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрун­товують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.

Ціна виступає важливим інструментом конкурентного проце­су. Конкурентне ціноутворення є основою саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.

Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: роз­подільчій, урівноважуючій, інформаційній, стимулюючій та збере­ження доходності підприємства.

За характером обслуговуваного обігу продукції всі ціни поділя­ються на відпускні, оптові та роздрібні.

Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.

Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.

Ціни відрізняються за територією дії — поясні, національні, світові.

Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, ви­робництва, пільгові.