Комп’ютерні мережі. 3 частина.

4. Мережне програмне забезпечення

Функціональні можливості мережі визначаються по­слугами, які вона надає користувачеві. Для реалізації кож­ної з послуг мережі та доступу користувача до цієї послуги розробляється програмне забезпечення. Програмне забезпечення, призначене для роботи в ме­режі, має бути орієнтованим на одночасне використання багатьма користувачами. Найпоширенішими є дві основні концепції побудови такого програмного забезпечення.

У першій концепції мережне програмне забезпечення орієнтовано на надання багатьом користувачам ресурсів загальнодоступного головного комп’ютера мережі — фай­лового сервера, або файл-сервера. Цю назву він дістав тому, що основним ресурсом головного комп’ютера є файли, що містять програмні модулі або дані. Він є найзагальнішим типом сервера. Ємність його дисків має бути більшою, ніж на звичайному комп’ютері, оскільки він ви­користовується багатьма комп’ютерами. В мережі може бути кілька файлових серверів. Серед інших ресурсів фай­лового сервера, що надаються в спільне використання ко­ристувачам мережі, — принтер, модем, пристрій для фак­симільного зв’язку.

Мережева ОС — це мережне програмне забезпечення, що керує ресурсами файлового сервера і надає до них доступ багатьом користувачам мережі. Її основна частина розміщується на файловому сер­вері; на робочих станціях установлюється тільки невелика оболонка, яка відіграє роль інтерфейсу між програмами, що звертаються за ресурсом, і файловим сервером.

Програмні системи, орієнтовані на роботу в рамках цієї концепції, дають змогу використати ресурси файло­вого сервера. Ці програмні системи також можуть зберіга­тися на файловому сервері і використовуватися всіма ко­ристувачами одночасно. Модулі цих програм у міру не­обхідності переносяться на комп’ютер користувача — ро­бочу станцію і там виконують необхідну роботу. При цьому оброблення даних, навіть якщо вони є спільним ресурсом і зберігаються на файловому сервері, проводить­ся на комп’ютері користувача. Для цього файли, в яких зберігаються дані, мають бути переміщені на комп’ютер користувача.

У другій концепції, яка називається архітектурою «клієнт-сервер», програмне забезпечення орієнтовано не тільки на колективне використання ресурсів, а й на їх оброблення в місці розміщення ресурсу за запитами кори­стувачів. Програмні системи архітектури «клієнт—сервер» складаються з програмного забезпечення сервера і про­грамного забезпечення користувача — клієнта. Робота цих систем організовується так: програми-клієнти виконують­ся на комп’ютері користувача і посилають запити до програми-сервера, яка працює на комп’ютері спільного досту­пу. Основне оброблення даних здійснюється потужним сервером, а на комп’ютер користувача посилаються тільки результати виконання запиту. Так, сервер баз да­них використовується в потужних СУБД, таких як Micro­soft SQL Server, Oracle та інших, що працюють з роз­поділеними базами даних.

Сервери баз даних, розраховані на роботу з великими обсягами даних (десятки гігабайтів і більше) та велику кількість користувачів, забезпечують високу продук­тивність, надійність і захищеність. У глобальних комп’ютерних мережах архітектура «клієнт—сервер» (у певному значенні) є основною. Широко відомими є Web-сервери, що забезпечують збереження та оброблення гіпертекстових сторінок, FTP-сервери, сервери електрон­ної пошти і безліч інших. Клієнтські програми названих служб дають змогу сформулювати запит на одержання по­слуги з боку цих серверів і прийняти від них відповідь.

Будь-який комп’ютер мережі, який має ресурс, що розділяється, може бути названий сервером. Так, комп’ютер із модемом, який розділяється і до якого ма­ють доступ користувачі інших комп’ютерів, — це модемний, або комунікаційний, сервер.

5. Загальна характеристика локальних комп’ютерних мереж

Якщо в одному будинку чи комплексі близько розташованих споруд є в наявності декілька комп’ютерів, користувачі яких повинні спільно вирішувати які-небудь задачі, обмінюватися даними чи використовувати загальні дані, то ці комп’ютери доцільно об’єднати в локальну мережу.

Локальна мережа — це група з декількох комп’ютерів, які з’єднані між собою через кабелі (іноді також телефонними лініями чи радіоканалами), через які комп’ютери можуть обмінюватись інформацією. Використання локальних мереж дозволяє забезпечити:

ü     колективний обробіток даних користувачами, які підключені до мережі комп’ютерів та обмін даними між ними;

ü     спільне використання програм, а також принтерів, модемів та інших пристроїв.

Для об’єднання комп’ютерів в локальну мережу необхідно встановити в кожний комп’ютер мережевий контролер, який дозволяє комп’ютеру отримувати інформацію з локальної мережі і передавати дані в мережу, а також з’єднати комп’ютери кабелями, по яким відбувається передача даних між комп’ютерами, а також іншими підключеними до мережі пристроями (принтерами, сканерами і т.д.).

Переважна більшість ПК у світі працюють у мережах. Локальні мережі зв’язують комп’ютери на невеликій відстані один від одного, як правило, одного або кількох сусідніх будівель підприємства, установи, офісу. Головна особливість локальних мереж — єдиний для всіх комп’ютерів високошвидкісний канал передачі даних і мала ймовірність виникнення помилок у комунікаційно­му обладнанні.

Основне призначення будь-якої комп’ютерної мережі, в тому числі локальної, — надання інформаційних та об­числювальних ресурсів підключеним до неї користувачам. З цієї точки зору локальну комп’ютерну мережу можна розглядати як сукупність серверів і робочих станцій.

Сервер — це комп’ютер, підключений до мережі, що за­безпечує її користувачів певними послугами.

Ці послуги часто називають мережними ресурсами, що розподіляються, особливо якщо йдеться про дискову й опера­тивну пам’ять сервера, про підключені до нього пристрої. Сервери можуть здійснювати збереження даних, управлін­ня базами даних, віддалене оброблення і друкування даних та інші функції. Сервер — джерело ресурсів мережі.

Робоча станція — це ПК, підключений до мережі, через який користувач дістає доступ до її ресурсів.

Робоча станція мережі функціонує як у мережному, так і в локальному режимі. Вона оснащується власною ОС (MS DOS, Windows та ін.), забезпечує користувача базо­вим набором інструментів для розв’язання прикладних за­дач. Робочі станції призначені для інтерактивної роботи користувача.

Найчастіше в локальній комп’ютерній мережі викорис­товують файловий сервер. Він керує ресурсами мережі, за­безпечуючи доступ до них з інших комп’ютерів мережі — робочих станцій. Основним ресурсом, що надається кори­стувачам у спільне користування, є дискова пам’ять фай­лового сервера. Розділяються й інші ресурси файлового сервера, наприклад підключений до нього принтер. Тому як робочі станції можна використовувати відносно дешеві комп’ютери, що не мають принтера й іноді навіть жорсткого диска. Якщо основна функція сервера — спільне ви­користання принтера, то його називають принт-сервером. Можуть також бути модемні сервери та ін.

Файл-сервер — це комп’ютер з великою ємністю дис­кової та оперативної пам’яті. Ємність ОЗП файл-сервера може становити 256, 512 Мбайт і більше, ємність дискової пам’яті — від сотень гігабайтів до кількох терабайтів. Ви­сокі вимоги ставлять до швидкісних характеристик диско­вої підсистеми. Потужні сервери можуть мати особливо надійні та швидкі RAID-масиви жорстких дисків (частина дисків дублює роботу один одного). В мережах, де розв’язується багато задач, може бути кілька файл-сер­верів. Файл-сервер працює під ке­руванням спеціальної ОС (спеціальної версії ОС).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*