1. Створення списків на сторінці. Списки визначень.

<UL> … </UL> – організація інформації у вигляді маркірованого списку.

type=circle – тип маркера у вигляді кружка (disk – кільце, square – квадратик).

<OL> … </OL> – організація інформації у вигляді нумерованого списку.

start=”n” – номер з якого починається нумерація

type=” … ” – вид нумерації – A – заголовні латинські букви, а – малі латинські букви, I — римські цифри заголовними латинськими буквами, i – римські цифри малими латинськими буквами, 1 – арабські цифри.

<LI> – пункт списку і маркірованого і нумерованого.

<DL> … </DL> – тег, що описує списки визначень.

<DT> – пункт списку (термін).

<DD> – визначення пункту списку (терміну),  для пункту списку може бути представлені декілька визначень.

2. Розміщення інформації в таблиці. Об’єднання осередків.

<TABLE> … </TABLE> – тег, що описує таблицю.

аlign= – вирівнювання таблиці по горизонталі (значення: Left, Center, Right).

width= ширина таблиці (значення: число в пікселях або число% у відсотках до ширини вікна браузера).

bgcolor= – колір заливки елементів таблиці, задається стандартним чином.

border= – показує на екрані сітку таблиці (значення: число – товщина лінії), якщо параметр рівний 0 лінії не видно.

background=”URL” – адреса файлу того, що містить фоновий малюнок.

<TC> … </TC> – заголовок таблиці.

<TH> … </TH> – заголовки рядків і стовпців.

colspan=n – об’єднання клітинок в рядку n – кількість об’єднуваних осередків.

<TR> … </TR> – визначають рядки таблиці.

<TD> … </TD> – розбивають рядок на осередки.

align= – вирівнювання тексту в осередку по горизонталі (Left, Center, Right).

valign= – вирівнювання тексту в осередку по вертикалі (Top – по верхньому краю; Middle – по середині; Bottom – по нижньому краю).

rowspan=n – об’єднання осередків в стовпці, n – кількість об’єднуваних осередків.

3. Вставка малюнка на сторінку.

<IMG src=URL> – розміщення картинки на сторінці, якщо картинка в тій же теці що і сторінка указується її ім’я, наприклад: <IMG src=dog.jpeg> інакше указується повна адреса: <IMG src=http://www.ecc.crimea.ua/dog.jpeg>

alt=”Підпис до картинки” – виводиться на екран якщо у браузера відключений режим показу картинок або картинка не знайдена;

title=”Підпис до картинки” – виводиться на екран при наведенні на картинку покажчика миші;

align=”…” – позиціонування картинки щодо тексту;

width=”…” – вертикальний розмір картинки (значення: число) – задається в пікселях;

height=”…” – горизонтальний розмір картинки (значення: число) – задається в пікселях, якщо заданий тільки один параметр, другий, – змінюється пропорційно (зменшення розміру не скорочує часу завантаження).

4. Використання гіперпосилань на сторінці. Прості сайти. Навігація по сайту з використанням фреймів.

<A>”Елемент”</A> – тег гіперпосилання,

href=URL – атрибут, вказуючий адресу документа;

href=”http://www.netscape.com” – посилання указує на документ що знаходиться мережі Інтернет;

href=”file:///C:/temp\text.txt” – посилання указує на документ на локальному диску;

href=”../my web/my photo.jpeg” – посилання указує на документ що знаходиться в теці того ж рівня;

href=”./my web/my photo.jpeg” – посилання указує на документ, що знаходиться у вкладеній теці;

href=”mailto:kalamit@ecc.crimea.ua” – викликає діалог відправки електронного повідомлення за вказаною адресою.

title=”Підпис до посилання” – виводиться на екран при наведенні на посилання покажчика миші (якщо посилання на великий документ або малюнок правила хорошого тону рекомендують указувати тут розмір файлу);

 

Тег BODY має атрибути, які дозволяють змінити кольори посилань:

link=”.” – колір посилань, що не використалися, на сторінці (задається стандартним способом);

vlink=”.” – колір посилань, що використалися, на сторінці (задається стандартним способом);

alink=”.” – колір активного посилання на сторінці (задається стандартним способом);

 

<A name=”Lab1”><H2>”Мои увлечения”</H2></A> – елемент (якір) – розділ на сторінці, на який указує посилання.

<A href=”#Lab1”>”Увлечения”</A> – посилання на розділ сторінки.

1. Структура HTML документів. Управління кольором фону сторінки. Оформлення смислових частин сторінки абзацами.

Структура документу:

<HTML> — повідомляє браузеру, що далі слідує текст, який слід інтерпретувати як HTML документ.

<HEAD> — виділяють заголовок документа, в якому міститься службова інформація.

<TITLE> … </TITLE> — виділяють назву сторінки, яка відображається в заголовку вікна браузера|.

</HEAD>

<BODY> — виділяють основну частину – “тіло” – web-сторінки.

…

…

</BODY>

</HTML>

Атрибути тега BODY

<BODY bgcolor=”колір”> – атрибут задає колір фону сторінки.

<BODY background=«URL\*.jpg»> – атрибут заповнює сторінку графічним малюнком, якщо графічний файл в одній папці із сторінкою указується тільки ім’я файлу.

<BODY text=”колір ”> – задає базовий колір шрифту для сторінки.

 

Оформлення смислових частин сторінки абзацами.

<P>…</P> – тег розбиває текст на параграфи (абзаци).

<BR> – обриває рядок і починає новий.

<NOBR>…</NOBR> – забороняє перенос тексту на інший рядок.

<WBR>…</WBR> – дозволяє розривати довгі слова (наприклад, при виведенні довгих медичних термінів).

<!- — … — -> – тег коментарів. Текст розміщений в цьому тегі не відображається комп’ютером

 

2. Теги заголовків. Зміна розміру шрифту. Горизонтальні лінії. Параметри вирівнювання тексту. Зміна зображення символів.

<Hn>…</Hn> – тег керує розміром символів в заголовках (1≤n≤6)

<BIG>…</BIG> – збільшує розмір шрифту на 10% в порівнянні з базовим.

<SMALL>…</SMALL> – зменшує розмір шрифту на 10% в порівнянні з базовим.

<PRE>…</PRE> – позначає фрагмент тексту форматування якого здійснено наперед. Зручно використовувати при виведенні програм на мовах програмування, при виведенні тексту, що містить спеціальні символи, в деяких випадках замінює тег <NOBR>…</NOBR>

<HR> – тег горизонтальної лінії, може бути засобом організації тексту і дизайну.

align=Left (Right, Center) – вирівнювання лінії на сторінці.

saze=n – товщина лінії в пікселях (1n175) за умовчанням 2 пікселі.

color=”колір” – колір|цвіт| лінії задається назвою кольору або 16-ковим кодом width=n% – ширина лінії у відсотках до ширини екрану.

noshade – атрибут без параметра, показує об’ємні лінії, встановлюється за умовчанням.

shade – атрибут без параметра показує контур лінії, якщо заданий колір, атрибут не працює.

<Left> … </Left> – вирівнювання тексту по лівому краю сторінки.

<Right> … </Right> – вирівнювання тексту по правому краю сторінки.

<Center> … <Center> – вирівнювання тексту по середині сторінки.

<BR> – обриває рядок і починає новий.

<B>…</B> – виділення напівжирним шрифтом.

<I>…</I> – виділення курсивом.

<SUB>…</SUB> – нижні індекси.

<SUP>…</SUP> – верхні індекси.

<S>…</S> – закреслений текст

<U>…</U> – підкреслений текст

<DEL>…</DEL> – виділяє текст (закресленням), який необхідно позначити як видалений (застарілий).

<INS>…</INS> – виділяє текст (підкресленням), який необхідно позначити як вставлений.

<ABBR>… </ABBR> – використовується для виділення абревіатур.

<ACRONYM>… </ACRONYM> – використовується при виділенні акронімів (наприклад: і т.д.; і т.п.).

<ADDRESS> . . . </ADDRESS> — виділення контактної інформації – електронної або поштової адреси, телефону і т.д.

3. Додаткові можливості форматування. Завдання атрибутів окремим розділам сторінки. Елемент «рядок, що біжить».

<BASEFONT> – тег, що визначає базовий стиль тексту сторінки.

size=n – установка фактичного розміру шрифту£ (1 n £ 7)

size=k – встановлює відносний розмір символів тексту (1£  nk  £ 7).

color= – колір символів

face= – тип шрифта

<FONT>…</FONT> – визначає стиль елементу сторінки, атрибути такі ж, як у попереднього тега <BASEFONT>

<BDO >…</BDO> – дозволяє змінювати напрям тексту

dir=LTR – зліва направо (RTL – справа наліво)

 

<BLOCKQUOTE>…</BLOCKQUOTE> – позначає цитату, текст цитати розташовується з відступом від лівого краю вікна і може використовуватися в самих різних випадках. Якщо необхідно, лапки задаються явним чином

site=URL – адреса джерела цитати, якщо вона з Інтернет

<Q>…</Q> – використовується для виділення цитати усередині абзацу.

<MARQUEE> … </ MARQUEE > – рядок символів, що біжить.

bgcolor= колір – колір фону.

height= n – висота рядка в пікселях (k% – висота рядка у відсотках)

aling= … – вирівнювання (top – по верхньому краю, middle – по центру, bottom – по нижньому краю).

direction= … – напрям руху рядка (left, right).

behavior= … – поведінка рядка (scroll – безперервний рух, slide – вийшла і зупинилася, alternate – реверс)

loop= . – кількість проходів рядка (значення: число).

scrollamount= . – швидкість руху рядка (значення: число).

scrolldelay= . – часовий інтервал між кроками в мілісекундах (значення: число), рядок може рухатися ривками.

4. Приєднання до мережі Internet

Для роботи в мережі необхідно:

• фізично приєднати комп’ютер до одного з вузлів ме­режі Internet;

• одержати IP-адресу на постійній або тимчасовій ос­нові;

• встановити і настроїти програмне забезпечення — програми-клієнти тих сервісів, послугами яких мається намір скористатися.

Організаційно доступ до мережі користувачі дістають через провайдери.

Провайдер — це організація (юридична особа), що надає послуги у приєднанні користувачів до мережі Internet.

Як правило, провайдер має постійно ввімкнений до­сить продуктивний сервер, сполучений з іншими вузлами каналами з відповідною пропускною здатністю, і засоби для одночасного підключення кількох користувачів (бага­токанальний телефон, багатопортова плата тощо). Про­вайдери роблять подібну послугу на договірній основі, найчастіше орієнтуючись на час роботи користувача або обсяг даних, які пересилаються по мережі. При укладанні договору провайдер повідомляє клієнту всі атрибути, не­обхідні для підключення та настройки з’єднання (іден­тифікатори, номери телефонів, паролі тощо).

Як правило, користувачі навчальних закладів, великих організацій, фірм, підприємств приєднуються до мережі Internet через свою локальну обчислювальну мережу (ЛОМ). На один із комп’ютерів локаль­ної мережі покладається вирішення завдань proxy-серве­ра — управління локальною мережею і виконання функцій «посередника» між комп’ютерами користувачів та мережею Internet (proxy — представник, довірена осо­ба). Всі технічні й організаційні питання взаємодії з про­вайдером вирішує адміністратор мережі. Для користувачів розробляється інструкція, в якій наводиться перелік дій, які треба виконати для приєднання до мережі Internet.

Технічно для приєднання до комп’ютера провайдера потрібні ПК, відповідне програмне забезпечення і мо­дем — пристрій, що перетворює цифрові сигнали від ком­п’ютера на сигнали для передачі по телефонних лініях і навпаки.

Комп’ютер провайдера може виконувати функції хост-машини або звертатися до більш потужних хост-машин для доступу до глобальних ресурсів мережі Internet через високопродуктивний канал передачі даних — магістраль.

Хост-машина (від англ. host — господар) — це комп’ютер, що виконує мережні функції, реалізуючи по­вний набір протоколів усіх семи рівнів моделі OSI. Крім мережних функцій, хост-машина може виконувати зав­дання користувача (програми, розрахунки, обчислення).

Деякі хост-машини можуть виконувати функції шлю­зів — апаратних і програмних засобів для передачі даних між несумісними мережами, наприклад між мережею Internet та мережами FidoNet, BitNet, CompuServe й ін. Роль шлюзу ніж мережею Internet і локальною мережею типу DECNet відіграє proxy-сервер.

5. Система адрес у мережі Internet

Адреси потрібні для ідентифікації об’єктів, які можуть цікавити користувача в мережі. Найчастіше такими об’єктами є вузли мережі (сайти), поштові скриньки, файли, Web-сторінки. Для кожного з них існує свій фор­мат адреси. Однак, оскільки об’єкти зосереджено у вузлах мережі, в їхніх ідентифікаторах обов’язково присутня ад­реса вузла.

На рівні мережних протоколів для ідентифікації вузлів, і маршрутизації пакетів служить розглянута раніше IP-ад­реса (чотирибайтне число). Перші її два байти визначають адресу підмережі, а два інших — адресу вузла в ній. За допомогою IP-адреси можна ідентифікувати більш як 4 млрд. вузлів. На практиці ж через особливості адресації до деяких типів локальних мереж кількість можливих ад­рес становить понад 2 млрд.

Для користувача працювати з числовим зображенням IP-адреси незручно, тому йому пропонується більш проста логічна система доменних імен DNS (Domain Name System) — послідовність імен доменів, сполучених точками: microsoft.com, rambler.ru, itl.net.ua, raix.kharkov.ua i т. д.

Домен — група вузлів, об’єднаних за деякою ознакою (наприклад, вузли навчальних закладів, вузли якої-небудь країни, вузли однієї організації і т. д.). Система доменів має ієрархічну деревоподібну структуру, тобто кожний домен проміжного рівня містить групу інших доменів. Ко­реневий домен є умовним, на верхньому рівні розташова­но домени США і початкові (територіальні) домени різних країн. Ім’я вузла (машини) становить нижній рівень доменного імені та позначається крайнім лівим доменом.

Доменні імена деяких країн та ор­ганізацій:

us — США

ch — Швейцарія

au — Австралія

fr — Франція

se — Швеція

hu — Угорщина

са — Канада

jp — Японія

ru — Росія

dk — Данія

hk — Гонконг

uа—Україна

de — Німеччина

fi — Фінляндія

corn — комерційні організації

edu — навчальні заклади

gov — урядові установи

mil — військові установи

net — постачальники мережних послуг

org — неприбуткові організації

int  — міжнародні організації

Слід зазначити, що IP та DNS — різні форми запису адреси одного й того самого мережного комп’ютера. Для переведення доменних імен в IP-адресу служить уже зга­даний сервіс DNS.

Для ідентифікації ресурсів мережі (файлів, Web-сторінок) використовується адреса URL (Uniform Resource Locator — уніфікований покажчик ресурсу), яка складається з трьох частин:

1) зазначення служби (сервісу), що забезпечує доступ до ресурсу (як правило, це ім’я протоколу). Після імені йдуть двокрапка «:» і два знаки «/» (коса риска):

http://… ;

2) зазначення DNS імені комп’ютера:

http://www.iti.net.ua… ;

3) зазначення повного шляху доступу до файла нада­ному комп’ютері:

http://www.itl.net.ua/Files/Archiv/pagel.html

або

fttp://ftp.netscape.com/pub/book.zip

Як роздільник у повному імені використовується знак «/». Вводячи ім’я, потрібно точно дотримувати регістр символів, оскільки в Internet малі та великі літери вважа­ються різними.

В електронній пошті адреса складається з імені одер­жувача (поштової скриньки), знака «@» та доменної адре­си поштового сервера (локальної мережі), до якого приєднано одержувача. Наприклад:

kovalenko@meta.ua

3. Основні мережні служби (послуги) Internet

Протоколи TCP/IP вирішують проблему транспорту­вання пакетів, їх вміст може бути різним (дані користува­ча, службова інформація). Пакети переміщуються від вуз­ла до вузла, утворюючи нижній рівень функціонування мережі.

Наповнення пакетів даними здійснюється програмами верхнього рівня, з якими працює користувач. Саме ці програми визначають для користувача його можливості в мережі. Розробляються вони на підставі єдиних правил (прикладних протоколів) і називаються сервісами (служба­ми, послугами) Internet. Практично всі послуги мережі побудовані на принципі «клієнт—сервер».

Сервер (у мережі Internet) — це комп’ютер або програ­ма, здатні надавати клієнтам (у міру надходження від них запиту) деякі мережні послуги.

Клієнт — прикладна програма, завантажена в комп’ютер користувача, яка забезпечує передачу запитів до серве­ра й одержання відповідей від нього.

Різні сервіси мають різні прикладні протоколи. В міру розвитку мережі з’являються нові протоколи (сервіси), змінюючи її вигляд і стрімко розширюючи коло користу­вачів.

Таким чином, щоб скористатися якоюсь із служб ме­режі Internet, необхідно встановити на комп’ютері клієнтську програму, здатну працювати за протоколом цієї служби.

Деякі клієнтські програми входять до складу ОС Win­dows 98, NT, а також до складу програм-броузерів, напри­клад Microsoft Internet Explorer та Netscape Communicator.

3.1. Сервіс FTP (File Transfer Protocol)

Це протокол пере­дачі файлів, один із перших сервісів Internet. Пізніше він був доповнений протоколами Gopher і програмами Archie для забезпечення пошуку даних. Цей сервіс дає мож­ливість абоненту обмінюватися двійковими і текстовими файлами з будь-яким комп’ютером мережі. Встановивши зв’язок з віддаленим комп’ютером, користувач може скопіювати файл із нього на свій комп’ютер або скопіювати файл із свого на віддалений комп’ютер.

Для вузлів FTP характерною є наявність процедури входу (login). Як «гостьові» ім’я і пароль часто використо­вуються імена anonymous, ftp, а також адреса електронної пошти. При цьому користувачеві надається доступ до без­коштовно поширюваної інформації. Велику популярність у користувачів завоювала клієнтська програма CuteFTP, що забезпечує зручний Windows-подібний інтерфейс для FТР-сервісу. Даний сервіс може бути використаний для ко­мерційного поширення програмних продуктів, баз даних, моделей, рекламних презентацій, великих за обсягом до­кументів (книг) тощо.

3.2. Електронна пошта (E-mail).

Вона є одним із перших і, мабуть, найпоширенішим сервісом Internet. Цей сервіс забезпечує обмін поштовими повідомленнями з будь-яким абонентом мережі Internet. Робота електронної пошти грунтується на принципі, що будь-який текст, набраний на клавіатурі, можна передати на сусідній ПК чи на комп’ютер, розміщений на іншому континенті, якщо ці ПК з’єднанні між собою. Існує можливість відправлен­ня як текстових, так і двійкових файлів. Електронна по­шта є найдешевшим і доступним Internet-сервісом в Ук­раїні. Можна навести такі переваги електронної пошти в організації ділової діяльності:

• реалізується дешеве і майже моментальне розсилання;

• не витрачається час на візити до посадових осіб з дрібних питань;

• «електронний» лист до керівника з більшою ймовірністю буде прочитаний ним особисто;

• пишуча людина не відчуває себе настирливою;

• не треба переписувати (передруковувати) копії для розсилання;

• дуже просто використати цитати, відповідаючи на повідомлення;

• архів листування зберігається в комп’ютері в зручно­му вигляді;

• можна задавати списки розсипки, псевдоніми (alias), вести адресні записники;

• можна передавати двійкові файли (схеми, ілюстрації, програми, архіви тощо).

Поштові сервери одержують повідомлення від клієнтів і пересилають їх по ланцюжку до поштових серверів адре­сатів, де ці повідомлення накопичуються. При встанов­ленні сполучення між адресатом і його поштовим серве­ром за командою відбувається передача повідомлень, що надійшли на комп’ютер адресата.

Серед клієнтських поштових програм можна виділити TheBat!, Eudora Pro.

Поштова адреса має, наприклад, такий вигляд: natasha@nau.kiev.ua

де nau.kiev.ua – це адреса сервера, яким користується Наташа. Перше слово означає організацію (це — НАУ). З назви випливає, що сервер розміщений у Києві. Останні два символи описують країну (ua – Україна).

3.3. Сервіс Mail Lists (списки розсипки)

Його створено на підставі протоколу електронної пошти. Підписавшись (безкоштовно) на списки розсипки, можна регулярно одержувати електронною поштою повідомлення про певні теми (науково-технічні й економічні огляди, презентація нових програмних та апаратних засобів обчислювальної техніки і т. д.).

3.4. Сервіс Usenet (групи новини або телеконференції).

Він забезпечує обмін інформацією (повідомлення, статті) між усіма, хто користується ним. Це щось на зразок електрон­ної дошки оголошень, на яку будь-який бажаючий може помістити своє повідомлення, і воно стає доступним для всіх інших. Цей сервіс дає змогу поширювати й одержу­вати комерційну інформацію, дізнаватися про новини ділового світу.

Новини поділяються за темами на групи, що якоюсь мірою їх упорядковує. На певні групи можна оформити підписку і періодично, як і електронною поштою, одержу­вати всі повідомлення, що проходять за темою групи.

Багато які кваліфіковані фахівці світу (економісти, конструктори, вчені, інженери, лікарі, педагоги, юристи, письменники, журналісти, програмісти та ін.) регулярно

переглядають повідомлення телеконференцій у групах, що стосуються їхньої сфери діяльності. Такий перегляд нази­вається моніторингом інформації. Регулярний моніторинг дає змогу фахівцям точно знати, що нового відбувається в світі з їх спеціальності, які проблеми непокоять велику масу людей і на що треба звернути особливу увагу в своїй роботі.

Для реалізації цього сервісу існують клієнтські програ­ми, наприклад Microsoft Internet News.

3.5. Сервіс WWW (World Wide Web — всесвітня павутина).

WWW — це єдиний інформаційний простір, який скла­дається з сотень мільйонів взаємозв’язаних гіпертекстових електронних документів, що зберігаються у Web-серверах. Окремі документи всесвітньої павутини називаються Web-сторінками. Групи тематично об’єднаних Web-сторінок утворюють Web-вузол (жаргонний термін — Web-сайт, або просто сайт).

Web-сторінка — це текстовий файл, що містить опис зображення мультимедійного документа на мові гіпертекстової розмітки — HTML (Hyper-Text Markup Language). Сторінка може містити не тільки форматований текст, а й графічні, звукові та відео об’єкти. Найваж­ливішою рисою Web-сторінок є гіпертекстові посилання. З будь-яким фрагментом тексту або, наприклад, із рисун­ком, можна пов’язати інший Web-документ, тобто вста­новити гіперпосилання. У цьому разі під час клацання лівою клавішею миші на тексті або рисунку, що є гіперпосиланням, відправляється запит на доставку нового до­кумента. Цей документ, у свою чергу, також може мати гіперпосилання на інші документи.

Таким чином, сукупність величезного числа гіпертек­стових електронних документів, які зберігаються в серве­рах WWW, утворює своєрідний гіперпростір документів, між якими можливе переміщення. Для передачі інфор­мації у WWW використовується протокол http (hypertext transfer protocol — протокол передачі гіпертексту).

Перегляд Web-сторінок і переміщення через посилан­ня користувачі здійснюють за допомогою програм бро-узерів (вір, слова «to browse» — переглядати). Найпопулярнішими Web-броузерами в Україні є Microsoft Internet Explorer, Netscape Communicator, OPERA.

3.6. Сервіс IRC (Internet Relay Chat).

Він забезпечує прове­дення телеконференцій в реальному часі. Переваги: мож­на анонімно поговорити на цікаву тему або швидко одер­жати консультацію. На відміну від системи телеконфе­ренцій, в якій спілкування між учасниками обговорення теми відкрито для всього світу, в системі IRC беруть участь, як правило, лише кілька чоловік. Іноді службу IRC називають чат-конференціями, або просто чатом.

Існує кілька популярних клієнтських програм для ро­боти з серверами і мережами, що підтримують сервіс IRC, наприклад програми mIRC і mIRC32 для Windows. Ці, а також подібні до них програми застосовуються для ділового й особистого спілкування персоналу фірм у реальному часі, для проведення групових консультацій і нарад.

3.7. Служба ICQ.

Вона призначена для пошуку мережної IP-адреси людини, комп’ютер якої приєднано в даний момент до мережі Internet. Назва служби є акронімом ви­разу І seek you — я тебе шукаю. Необхідність в подібній послузі пов’язана з тим, що більшість користувачів не ма­ють постійної IP-адреси. Їм видається динамічна IP-адре­са, що діє тільки протягом цього сеансу. Цю адресу видає той сервер, через який відбувається приєднання. У різних .сеансах динамічна IP-адреса може бути різною, причому заздалегідь невідомо якою. При кожному приєднанні до мережі Internet програма ICQ, встановлена на комп’ютері користувача, визначає поточну IP-адресу і повідомляє його центральній службі, яка, в свою чергу, оповіщає партнерів користувача. Далі партнери (якщо вони також є клієнтами цієї служби) мо­жуть встановити з користувачем прямий зв’язок. Після встановлення контакту зв’язок відбувається в режимі, аналогічному сервісу IRC.

3.8. Сервіс Telnet (віддалений доступ).

Він дає можливість абоненту працювати на будь-якій ЕОМ мережі Internet, як на своїй власній. Часто використовується режим робо­ти — доступ до віддаленого сервера бази даних. У мину­лому цей сервіс також широко використовувався для про­ведення складних математичних розрахунків на віддале­них супер-ЕОМ.

У наші дні у зв’язку з швидким збільшенням обчислю­вальної потужності ПК необхідність у подібній послузі скоротилася, але служби Telnet у мережі Internet продов­жують існувати. Часто протоколи Telnet застосовують для дистанційного керування технічними об’єктами, напри­клад телескопами, відеокамерами, промисловими робота­ми. Прикладом програми, що реалізує доступ до Telnet-сервісу, може бути програма Net Term.

Крім розглянутих сервісів, є ряд інших, наприклад MUD — гра з багатьма користувачами; DNS — службовий сервіс доменних імен.

У міру розвитку мережі її сервіси вдосконалюються, з’являються нові, деякі поступово старіють і перестають використовуватися.

Найближчим часом плануються: впровадження таких сервісів, як Real Audio та Real Video; приєднання до мережі через кабельні мережі телебачення; Web-телефонія; застосування інтерактивних Web-сторінок, які стануть ви­конувати функції не тільки бази даних, а й функції прог­рам, і багато що інше.

1. Загальні відомості про INTERNET

Internet — найбільша глобальна комп’ютерна ме­режа, що пов’язує десятки мільйонів абонентів у більш як 150 країнах світу. Щомісяця її поширеність зростає на 7—10%. Internet утворює немовби ядро, яке забезпечує взаємодію інформаційних мереж, що належать різним ус­тановам у всьому світі. Якщо раніше вона використовува­лася виключно як середовище передачі файлів і повідо­млень електронної пошти, то сьогодні вирішуються більш складні завдання, які підтримують функції мережного по­шуку та доступу до розподілених інформаційних ресурсів й електронних архівів. Таким чином, Internet можна роз­глядати як деякий глобальний інформаційний простір.

Мережа Internet, що служила спочатку дослідницьким і навчальним групам, стає все популярнішою в ділових колах. Компанії спокушують дешевий глобальний зв’язок і його швидкість, зручність для проведення сумісних робіт, доступні програми, унікальна база даних цієї ме­режі. Вони розглядають глобальну комп’ютерну мережу як доповнення до своїх власних локальних мереж. Уже кілька років розвиваються і встигли широко ввійти в практику в розвинених країнах технології Intranet, що є відпрацьованими і добре зарекомендованими інфор­маційними технологіями «великої» мережі в корпоратив­них мережах і навіть в дуже невеликих мережах ПК підприємств малого бізнесу.

При низькій вартості послуг (часто це тільки фіксова­на щомісячна плата за лінії зв’язку або телефон) користу­вачі можуть дістати доступ до комерційних і некомерційних інформаційних служб США, Канади, Авст­ралії, багатьох європейських країн, а тепер уже України та Росії. В архівах вільного доступу мережі Internet можна знайти інформацію практично з усіх сфер людської діяль­ності, починаючи з нових наукових відкриттів до прогно­зу погоди на завтра: В Internet можна знайти рекламу ба­гатьох тисяч фірм і розмістити (часто безкоштовно!) свою рекламу, яка вмить розійдеться по всьому світу. Крім то­го, Internet надає унікальні можливості дешевого, надійного та конфіденційного глобального зв’язку. Це ви­являється дуже зручним для фірм, що мають свої філіали по всьому світу, транснаціональних корпорацій і структур управління. Як правило, використання інфраструктури

Internet для міжнародного зв’язку коштує набагато дешев­ше від прямого комп’ютерного зв’язку через супутниковий канал або телефон.

Електронна пошта — найпоширеніша послуга мережі Internet. Сьогодні свою адресу в системі електронної по­шти мають сотні мільйонів чоловік. Вартість пересилання листа електронною поштою значно нижча за пересилан­ня звичайного листа. Крім того, повідомлення, передане електронною поштою, досягає адресата протягом кількох хвилин, тоді як звичайний лист він одержує через кілька днів, а то і тижнів.

Стандарти Internet забезпечують можливість групової роботи над спільним проектом за допомогою електронної пошти, гіпертекстових документів (служба WWW), а також за допомогою теле-, аудіо- і навіть відеоконференцій в реальному масштабі часу.

Для забезпечення інформаційної безпеки в мережі за­стосовуються різні протоколи шифрування конфіден­ційної інформації, електронні підписи, сертифікація ін­формації. Заборона на несанкціоноване переміщення да­них між локальною мережею підприємства і глобальною мережею може забезпечуватися спеціальними комп’юте­рами або програмами (брандмауерами).

Сьогодні Internet відчуває період підйому багато в чо­му завдяки активній підтримці з боку урядів європейських країн і США. У першій половині 90-х років XX ст. у США виділялося близько 1—2 млрд. доларів щорічно на ство­рення нової мережної інфраструктури. Дослідження в га­лузі мережних комунікацій фінансуються також урядами Великобританії, Швеції, Фінляндії, Німеччини. Однак державне фінансування — лише невелика частка коштів, оскільки все більш помітною в останні роки стає «ко­мерціалізація» мережі (очікується, що 80—90% коштів надходитимуть з приватного сектора)

2. Особливості апаратних засобів і програмного забезпечення. Протоколи TCP/IP.

Як уже зазначалося, Internet є мережею з сотнями мільйонів комп’ютерів, сполучених між собою каналами передачі даних. Схема сполучення комп’ютерів у мережу має комірчастий вигляд і визна­чається в основному географічним положенням вузлів та особливостями комунікаційної системи. Структура мережі Internet невпинно змінюється, приєднуються нові вузли, припиняють роботу деякі старі. У мережі працюють ма­шини різних типів: від супер-ЕОМ до простих ПК. Кана­ли зв’язку також різні: від високошвидкісних до стандартних телефонних. Кількість вузлів мережі перевищила 60 млн, кількість користувачів — 200 млн і все це продов­жує зростати.

Висока вартість каналів передачі даних приводить до того, що швидкість обміну даними стає критичним фак­тором, визначаючи більшість інших параметрів мережі, таких як розподіл функцій між вузлами, характеристики апаратури, методи і програмне забезпечення, яке викори­стовується для зв’язку між вузлами, і т. д. Приєднання ро­бочих станцій до серверів мережі, як правило, здійснюється найдешевшими каналами (виділеними телефон­ними або телефонними каналами, які комутуються), а швидкість обміну даними становить всього кілька кілобайтів за се­кунду. Вузлові машини (сервери), як правило, зв’язані між собою та інформаційними серверами високошвидкісними каналами зв’язку (оптоволоконними, радіоре­лейними, космічними тощо) зі швидкістю обміну в сотні мегабайтів за секунду і вище.

Програмне забезпечення серверів і робочих станцій глобальних обчислювальних мереж розрізняється дуже істотно як за функціями, так і за обсягом.

Основним завданням, що вирішується під час ство­рення таких неоднорідних комп’ютерних мереж, є забез­печення сумісності обладнання за електричними та механічними характеристиками і забезпечення сумісності програм та даних за системою кодування і форматом.

Вирішення цього завдання в мережі Internet грун­тується на моделі взаємодії відкритих систем (OSI). Відповідно до цієї моделі стандартизація апаратури і програмного забезпечення в мережі Internet проводиться на підставі протоколів, що утворюють ієрархічну систему правил вза­ємодії. Як і в усякій іншій мережі, в Internet можуть використовуватися до семи рівнів взаємодії між комп’юте­рами.

Основну властивість — можливість передачі даних по ланцюжку від одного вузла до іншого при аморфній структурі, що постійно змінюється, і величезній кількості вузлів мережа Internet успадкувала у вигляді протоколів TCP/IP від мережі ARPANET. Це була мережа військових і дослідницьких установ США (1969 р.), яка відповідала підвищеним вимогам щодо живучості в умовах ядерної війни (масовий вихід з ладу вузлів і ліній зв’язку). Завдя­ки вдалим рішенням, можливості об’єднувати не тільки окремі ЕОМ, а й мережі, дія яких грунтується на інших протоколах, а також доброму фінансуванню з боку  Національного наукового фонду США (до 1995 р. фінансував основні канали зв’язку й адміністративні структури) вона трансформувалася в те, що зараз називають Internet.

Взагалі термін TCP/IP означає все, що пов’язано з протоколами взаємодії між комп’ютерами в мережі Inter­net. Свою назву протокол TCP/IP дістав від двох протоколів. Це Transmission Control Protocol (TCP) — протокол транспортного рівня, що визначає, як відбувається передача інформації, та Internet Protocol (IP) — адресний про­токол мережного рівня, що визначає, куди передається інформація.

Протокол TCP. Згідно з протоколом TCP дані які відправляються, «нарізуються» на невеликі пакети, після чого кожний пакет маркується так, щоб у ньому були ад­реси одержувача та відправника, а також інші дані не­обхідні для правильного збирання документа на комп’ютері одержувача.

Протокол IP. Його суть полягає в тому, що в кожного користувача Internet має бути своя унікальна адреса (IP-адреса). Ця адреса виражається чотирма байтами, напри­клад 104.17.126.10. Структура IP-адреси організована так що кожний комп’ютер, через який проходить пакет, може за цими чотирма числами визначити маршрут відправлен­ня пакетів у даний момент з урахуванням умов зв’язку і пропускної здатності лінії. Взагалі пакети можуть переда­ватися незалежно один від одного по різних лініях зв’язку.

Незважаючи на те, що в мережі Internet використову­ються й інші протоколи, її часто називають ТСР/ІР- мережею, оскільки ці два протоколи, безумовно, є найваж­ливішими.

6. Однорангова комп’ютерна мережа. ЇЇ переваги та недоліки.

У такій мережі немає єдиного центру керування взаємодією робочих станцій та єдиного пристрою для збе­реження даних. Мережну ОС розподілено між усіма робо­чими станціями. Кожна станція мережі може виконувати функції як клієнта, так і сервера. Вона може обслуговува­ти запити від інших робочих станцій і спрямовувати свої запити на обслуговування в мережу. Користувачеві мережі можуть, бути доступні всі пристрої, підключені до інших станцій (диски, принтери).

Достоїнства однорангової комп’ютерної мережі — низька вартість і висока надійність.

Недоліками її є:

• залежність ефективності роботи від кількості станцій;
• складність керування мережею;
• складність забезпечення захисту інформації;
• труднощі обновлення і зміни програмного забезпе­чення станцій.

Найпопулярнішими є однорангові комп’ютерні мережі на основі мережних ОС LANtastic, NetWare Lite, Windows 98.

7. Комп’ютерна мережа з виділеним сервером. ЇЇ переваги та недоліки.

У такій мережі один із комп’ютерів виконує функції збереження даних, призначених для використання всіма робочими станціями, керування взаємодією між робочи­ми станціями і деякі сервісні функції. Виділений сервер називають сервером мережі. Взаємо­дія робочих станцій здійснюється через сервер.

Достоїнства комп’ютерної мережі з виділеним сервером:

• надійна система захисту інформації;

• висока швидкодія;

• відсутність обмежень на кількість робочих станцій;

• простота керування та адміністрування порівняно з одноранговими мережами.

Недоліками такої мережі є:

• висока вартість через виділення одного комп’ютера під сервер;

• залежність швидкодії та надійності від сервера;

• менша гнучкість порівняно з одноранговою мере­жею.

Найвідомішими ОС для мереж з виділеним сервером є LAN Server, Windows NT Server, NetWare, Unix, Linux.

8. Переваги роботи в локальній комп’ютерній мережі

Основною перевагою роботи в такій мережі є вико­ристання в розрахованому на багато користувачів режимі її спільних ресурсів: дисків, принтерів, модемів, програм і даних, що зберігаються на загальнодоступних дисках, а також можливість передавати інформацію з одного комп’ютера на інший. Основні переваги роботи в локальній комп’ютерній мережі з файловим сервером такі:

1. Можливість збереження даних персонального і спільного користування на дисках файлового сервера. Завдяки цьому забезпечуються: одночасна робота кількох користувачів з даними спільного користування (перегляд і читання текстів, електронних таблиць і баз даних); багатоаспектний захист даних на рівні каталогів і файлів засобами NetWare; ство­рення й обновлення спільних даних мережними прикладними програмними засобами, такими як Excel, Access. При цьому обмеження на доступ, що встановлюються у прикладній програмі, діють у рамках обмежень, установлених мережною ОС.

2. Можливість постійного збереження програмних засобів, необхідних багатьом користувачам, в єдиному ек­земплярі на дисках файлового сервера. Зазначимо, що таке збереження програмних засобів не порушує звичних для користувача способів роботи. До програмних засобів, потрібних багатьом користувачам, належать передусім прикладні програми загального призначення, такі як тек­стові та графічні редактори, електронні таблиці, СУБД і т. д. Завдяки вка­заній можливості досягаються: раціональне використання зовнішньої пам’яті через звільнення локальних дисків ро­бочих станцій від збереження програмних засобів; забез­печення надійного збереження програмних продуктів за­собами захисту мережної ОС; спрощення підтримки про­грамних продуктів у робочому стані та їх обновлен­ня, оскільки вони зберігаються в одному екземплярі на файловому сервері.

3. Обмін інформацією між усіма користувачами ком­п’ютерами мережі. При цьому забезпечуються діалог між ними, а також можливість організації роботи електронної пошти.

4. Одночасне використання всіма користувачами мережних принтерів (одного або кількох). При цьому забез­печуються: доступність мережного принтера будь-якому користувачу; можливість використання потужного та якісного принтера при його захищеності від некваліфікованого поводження; друкування як із програмних засобів, що підтримують мережний друк, так і з тих, які не підтри­мують його.

5. Можливість, використання мережного середовища для методичного вдосконалення навчального процесу завдяки застосуванню спеціальних програм обміну інфор­мацією між комп’ютерами студентів і комп’ютером ви­кладача. Тим самим можна здійснити: демонстрацію на комп’ютерах студентів роботи, що виконується на комп’ютері викладача; контроль за виконанням робіт сту­дентами відображенням екранів їхніх комп’ютерів на моніторі комп’ютера викладача.

6. Забезпечення доступу користувача з будь-якого комп’ютера локальної мережі до ресурсів глобальних ком­п’ютерних мереж при наявності єдиного комунікаційного вузла глобальної мережі.

9. Мережні операційні системи

Нині поширеними є такі 32-розрядні мережні ОС:

NetWare 4.1 фірми Novell, Windows NT Server 4.0/5.0 фірми Microsoft, Vines 6.0 фірми Banyan, OS/2 Warp Advanced Server фірми IBM, а також ОС сім’ї UNIX. Win­dows 98 не є спеціалізованою мережною ОС, хоча має підтримку всіх основних мережних функцій для однорангової комп’ютерної мережі.

Оцінити мережну ОС можна за її відповідністю основ­ним вимогам до мережного середовища, тобто можливості:

• спільного використання файлів і принтерів при високій продуктивності системи;
• ефективного виконання прикладних програм, орієнтованих на архітектуру «клієнт — сервер», у то­му числі прикладних програм виробників;
• працювати на різних платформах і з різним мережевим обладнанням;
• забезпечити інтеграцію з Internet — підтримку про­токолу TCP/IP, протоколу динамічної настройки (Dynamic Host Configuration Protocol — DHCP), про­грамного забезпечення Web-сервера;
• дистанційного доступу до мережі;
• організації внутрішньої електронної пошти, групо­вих дискусій;
• доступу до ресурсів у територіально розкиданих, багатосерверних мережах за допомогою служб ката­логів та імен.

Жодна з названих мережних ОС не може задовольни­ти всі вимоги користувача повністю. Для цього доцільно об’єднувати мережні ОС різних виробників. Тому у більшості мереж використовують кілька мережних ОС. Для досягнення універсальності та продуктивності часто спільно застосовують ОС NetWare і Windows NT Server. При цьому ОС NetWare використовують для роботи з файлами й обслуговування друку, оскільки вона забезпе­чує ширші можливості та універсальність цих служб, а ОС Windows NT — для обміну повідомленнями і роботи сер­верів додатків (таких, як СУБД) на різних платформах.

Усі названі ОС мають добротні клієнтські засоби для роботи з файлами і друком. Багато виробників випуска­ють програмне забезпечення клієнта, здатне працювати з різнотипними серверами. Так, ОС Windows 98 включає універсального клієнта, здатного працювати з серверами не тільки перерахованих мережних ОС, причому користу­вач може і не знати, до послуг якого сервера він звер­тається.

10. Використання вбудованих мережних засобів Windows

Для одержання користувачем доступу до ресурсів ме­режі та керування ними на робочій станції необхідно ма­ти клієнтське програмне забезпечення, до якого належать утиліти самої мережної ОС. Його можуть постачати сто­ронні фірми. Іноді вони є складовою частиною іншої про­грамної системи. Для виконання робіт адміністратора, оператора і користувача до складу мережних ОС входить велика кількість обслуговуючих програм-утилітів, які ви­конуються на робочій станції. Windows має вбудовані за­соби, достатні для задоволення більшості призначених для користувача потреб.

У Windows  для мереж NetWare та Microsoft Win­dows NT, в яких використовуються протоколи NetBEUI, IPX/SPX або TCP/IP і драйвери NDIS або ODI, є вбудована підтримка мережного клієнта, протоколу та драйвера. Вбудована підтримка роботи в мережі проста в установленні, а також   настроюванні, забезпечує надійність і швидкість роботи мережі. Вже під час установ­лення Windows автоматично визначає тип мережної плати, що є в комп’ютері, тип мережі і відповідно конфігурує параметри мережного середовища комп’ютера.

Відразу після завантаження Windows мережний клієнт пропонує вікно, через яке користувач реєструється в ме­режі, вказавши свої мережеве ім’я та пароль. Як правило, пароль збігається з паролем Windows.

Крім клієнтів для мереж NetWare та Microsoft Windows NT, які забезпечують підключення до відповідних сер­верів і доступ до їхніх ресурсів, у Windows може бути вста­новлена власна мережна служба, що реалізує принцип ро­боти однорангової локальної комп’ютерної мережі (Microsoft Network). При цьому користувач може керува­ти доступом до файлів і принтерів кожного комп’ютера мережі, забезпечуючи як спільне, так і індивідуальне ви­користання ресурсів будь-якого з комп’ютерів мережі Windows. Керування настроюванням мережі здійснюється в діалоговому вікні «Свойства сети», яке з’являється на екрані після клацання лівою клавішею миші на піктограмі «Сеть» панелі керування.

Комп’ютери, між якими найчастіше здійснюється обмін даними, об’єднують в робочі групи. Кожному комп’ютеру і робочій групі присвоюють унікальне ім’я, наприклад BSGT, ECOLOG, STUDENT.

На кожному з комп’ютерів може бути відкритий до­ступ до папок та принтерів для інших комп’ютерів ме­режі, тобто вони можуть бути оголошені спільними ресур­сами. Таким чином, кожний комп’ютер по суті стає сер­вером своїх ресурсів. Програма «Инспектор сети» відкри­ває спільний доступ до ресурсів і відключає інших корис­тувачів від комп’ютера або від окремих файлів. Вона дає змогу з’ясувати, хто саме використовує ресурси вашого комп’ютера.

Доступ до комп’ютерів і принтерів мережі забезпе­чується через папку «Сетевое окружение» на робочому столі. У списках, що відкриваються через цю папку, відо­бражаються як ресурси серверів, що підтримуються ОС NetWare та Microsoft Windows NT, так і ресурси Комп’ютерів однорангової мережі Windows 98. Для доступу до ресурсів конкретного комп’ютера мережі досить клацнути лівою клавішею миші на його значку.

Через папку «Сетевое окружение» користувач може працювати з усіма доступними йому мережними ресурса­ми так само, як через папку «Мой компьютер» він може працювати з локальними ресурсами. Крім того, мережні ресурси доступні користувачу у програмі «Проводник» Windows і вікнах відкривання та збереження документів у додатках, розроблених для Windows 98.

Програмне забезпечення таких ОС, як MS-DOS і Win­dows, орієнтовано на роботу з літерними іменами логічних дискових пристроїв. При цьому на робочій станції може бути використано 26 дискових пристроїв (від А: до Z:). Користувач має можливість прив’язувати імена конкретних мережних томів до літер дискових пристроїв на локальному комп’ютері. Ця процедура називається відображенням (mapping). Наприклад, том BSGT/SYS: відображається літерою F:, том M31/DATABASE: — літерою G:. Завдяки цьому користувач при звичному зверненні до пристрою із зазначенням літери здійснює доступ до вмісту відповідного тому файлового сервера/

Для запуску програми DOS з мережного диска таке відображення обов’язкове, а для запуску Windows-додатка — часто ні. Каталоги (папки) мережних дисків та­кож можуть відображатися літерами дискових пристроїв локального комп’ютера.

Якщо на диску комп’ютера створено логічні диски С:, D:, Е: і немає команди LASTDRIVE в CONFIG.SYS то пристрій позначається літерою F:. Якщо команда LASTDRIVE є, то пристрій позначається першою за алфавітом літерою після вказаної в LASTDRIVE. Таким чином стає доступним новий мережний каталог. Після реєстрації ко­ристувача список дискових пристроїв робочої станції мо­же доповнюватися новими пристроями, на які відобража­ються томи або каталоги мережного диска. Це може відбутися, наприклад, за допомогою команд із процедури реєстрації LOGIN SCRIPT, яка автоматично виконується під час реєстрації користувача в мережі.

Під час роботи в мережі можна змінювати список дискових пристроїв робочої станції.

Користувачеві може бути потрібно відобразити томи або каталоги мережного диска на деякі логічні пристрої вручну. Ця операція може бути виконана за командою Файл — Подключить сетевой диск. Після виконання операції підключення цей диск буде у списку пристроїв що відкривається через папку «Мой компьютер».

Каталоги та файли диска файлового сервера є об’єкта­ми, доступ до яких може бути обмежений. Щоб користувач міг працювати в каталозі, він повинен мати право до­ступу до нього. Каталог, до якого користувач не має прав доступу, часто навіть не відображається в списках каталогів на мережних дисках. Мережні ОС дають змогу кон­тролювати доступ не тільки до каталогів, а й до окремих і файлів, для яких також можуть призначатися права, однак Windows 98 цього не дозволяє.

Мережний том (диск) і мережний каталог (мережна папка) для даної ОС з точки зору користувача — приблизно одне й те саме.

У кожній папці допустимі дії користувача визначають­ся дійсними правами. Користувачеві можуть бути надані:

• право читання — право переглядати зміст об’єктів і копіювати їх;
• право повного доступу — право змінювати імена та вміст об’єктів, вилучати, переміщувати і перейменовувати їх.

У Windows 98 права доступу до диска або до папки зручно призначати за командою з контекстного меню До­ступ. Для підключення до мережного ресурсу із заданим па­ролем користувач повинен увести пароль у відповідному вікні. Найзручніший спосіб підключення і відключення ме­режних дисків — скористатися кнопками панелі інстру­ментів вікна папки.

 

4. Мережне програмне забезпечення

Функціональні можливості мережі визначаються по­слугами, які вона надає користувачеві. Для реалізації кож­ної з послуг мережі та доступу користувача до цієї послуги розробляється програмне забезпечення. Програмне забезпечення, призначене для роботи в ме­режі, має бути орієнтованим на одночасне використання багатьма користувачами. Найпоширенішими є дві основні концепції побудови такого програмного забезпечення.

У першій концепції мережне програмне забезпечення орієнтовано на надання багатьом користувачам ресурсів загальнодоступного головного комп’ютера мережі — фай­лового сервера, або файл-сервера. Цю назву він дістав тому, що основним ресурсом головного комп’ютера є файли, що містять програмні модулі або дані. Він є найзагальнішим типом сервера. Ємність його дисків має бути більшою, ніж на звичайному комп’ютері, оскільки він ви­користовується багатьма комп’ютерами. В мережі може бути кілька файлових серверів. Серед інших ресурсів фай­лового сервера, що надаються в спільне використання ко­ристувачам мережі, — принтер, модем, пристрій для фак­симільного зв’язку.

Мережева ОС — це мережне програмне забезпечення, що керує ресурсами файлового сервера і надає до них доступ багатьом користувачам мережі. Її основна частина розміщується на файловому сер­вері; на робочих станціях установлюється тільки невелика оболонка, яка відіграє роль інтерфейсу між програмами, що звертаються за ресурсом, і файловим сервером.

Програмні системи, орієнтовані на роботу в рамках цієї концепції, дають змогу використати ресурси файло­вого сервера. Ці програмні системи також можуть зберіга­тися на файловому сервері і використовуватися всіма ко­ристувачами одночасно. Модулі цих програм у міру не­обхідності переносяться на комп’ютер користувача — ро­бочу станцію і там виконують необхідну роботу. При цьому оброблення даних, навіть якщо вони є спільним ресурсом і зберігаються на файловому сервері, проводить­ся на комп’ютері користувача. Для цього файли, в яких зберігаються дані, мають бути переміщені на комп’ютер користувача.

У другій концепції, яка називається архітектурою «клієнт-сервер», програмне забезпечення орієнтовано не тільки на колективне використання ресурсів, а й на їх оброблення в місці розміщення ресурсу за запитами кори­стувачів. Програмні системи архітектури «клієнт—сервер» складаються з програмного забезпечення сервера і про­грамного забезпечення користувача — клієнта. Робота цих систем організовується так: програми-клієнти виконують­ся на комп’ютері користувача і посилають запити до програми-сервера, яка працює на комп’ютері спільного досту­пу. Основне оброблення даних здійснюється потужним сервером, а на комп’ютер користувача посилаються тільки результати виконання запиту. Так, сервер баз да­них використовується в потужних СУБД, таких як Micro­soft SQL Server, Oracle та інших, що працюють з роз­поділеними базами даних.

Сервери баз даних, розраховані на роботу з великими обсягами даних (десятки гігабайтів і більше) та велику кількість користувачів, забезпечують високу продук­тивність, надійність і захищеність. У глобальних комп’ютерних мережах архітектура «клієнт—сервер» (у певному значенні) є основною. Широко відомими є Web-сервери, що забезпечують збереження та оброблення гіпертекстових сторінок, FTP-сервери, сервери електрон­ної пошти і безліч інших. Клієнтські програми названих служб дають змогу сформулювати запит на одержання по­слуги з боку цих серверів і прийняти від них відповідь.

Будь-який комп’ютер мережі, який має ресурс, що розділяється, може бути названий сервером. Так, комп’ютер із модемом, який розділяється і до якого ма­ють доступ користувачі інших комп’ютерів, — це модемний, або комунікаційний, сервер.

5. Загальна характеристика локальних комп’ютерних мереж

Якщо в одному будинку чи комплексі близько розташованих споруд є в наявності декілька комп’ютерів, користувачі яких повинні спільно вирішувати які-небудь задачі, обмінюватися даними чи використовувати загальні дані, то ці комп’ютери доцільно об’єднати в локальну мережу.

Локальна мережа — це група з декількох комп’ютерів, які з’єднані між собою через кабелі (іноді також телефонними лініями чи радіоканалами), через які комп’ютери можуть обмінюватись інформацією. Використання локальних мереж дозволяє забезпечити:

ü     колективний обробіток даних користувачами, які підключені до мережі комп’ютерів та обмін даними між ними;

ü     спільне використання програм, а також принтерів, модемів та інших пристроїв.

Для об’єднання комп’ютерів в локальну мережу необхідно встановити в кожний комп’ютер мережевий контролер, який дозволяє комп’ютеру отримувати інформацію з локальної мережі і передавати дані в мережу, а також з’єднати комп’ютери кабелями, по яким відбувається передача даних між комп’ютерами, а також іншими підключеними до мережі пристроями (принтерами, сканерами і т.д.).

Переважна більшість ПК у світі працюють у мережах. Локальні мережі зв’язують комп’ютери на невеликій відстані один від одного, як правило, одного або кількох сусідніх будівель підприємства, установи, офісу. Головна особливість локальних мереж — єдиний для всіх комп’ютерів високошвидкісний канал передачі даних і мала ймовірність виникнення помилок у комунікаційно­му обладнанні.

Основне призначення будь-якої комп’ютерної мережі, в тому числі локальної, — надання інформаційних та об­числювальних ресурсів підключеним до неї користувачам. З цієї точки зору локальну комп’ютерну мережу можна розглядати як сукупність серверів і робочих станцій.

Сервер — це комп’ютер, підключений до мережі, що за­безпечує її користувачів певними послугами.

Ці послуги часто називають мережними ресурсами, що розподіляються, особливо якщо йдеться про дискову й опера­тивну пам’ять сервера, про підключені до нього пристрої. Сервери можуть здійснювати збереження даних, управлін­ня базами даних, віддалене оброблення і друкування даних та інші функції. Сервер — джерело ресурсів мережі.

Робоча станція — це ПК, підключений до мережі, через який користувач дістає доступ до її ресурсів.

Робоча станція мережі функціонує як у мережному, так і в локальному режимі. Вона оснащується власною ОС (MS DOS, Windows та ін.), забезпечує користувача базо­вим набором інструментів для розв’язання прикладних за­дач. Робочі станції призначені для інтерактивної роботи користувача.

Найчастіше в локальній комп’ютерній мережі викорис­товують файловий сервер. Він керує ресурсами мережі, за­безпечуючи доступ до них з інших комп’ютерів мережі — робочих станцій. Основним ресурсом, що надається кори­стувачам у спільне користування, є дискова пам’ять фай­лового сервера. Розділяються й інші ресурси файлового сервера, наприклад підключений до нього принтер. Тому як робочі станції можна використовувати відносно дешеві комп’ютери, що не мають принтера й іноді навіть жорсткого диска. Якщо основна функція сервера — спільне ви­користання принтера, то його називають принт-сервером. Можуть також бути модемні сервери та ін.

Файл-сервер — це комп’ютер з великою ємністю дис­кової та оперативної пам’яті. Ємність ОЗП файл-сервера може становити 256, 512 Мбайт і більше, ємність дискової пам’яті — від сотень гігабайтів до кількох терабайтів. Ви­сокі вимоги ставлять до швидкісних характеристик диско­вої підсистеми. Потужні сервери можуть мати особливо надійні та швидкі RAID-масиви жорстких дисків (частина дисків дублює роботу один одного). В мережах, де розв’язується багато задач, може бути кілька файл-сер­верів. Файл-сервер працює під ке­руванням спеціальної ОС (спеціальної версії ОС).

2. Класифікація комп’ютерних мереж

Комп’ютерні мережі можна класифікувати за рядом ознак, у тому числі за територіальним розподілом. При цьому розрізняють глобальні, регіональні та локальні мережі.

Глобальні мережі об’єднують користувачів, розташованих по всьому світу. В них часто використовуються супутникові канали зв’язку, що дають змогу сполучати вузли мережі зв’язку та ЕОМ, які знаходяться на відстані 10-15 тис. км один від одного.

Регіональні мережі об’єднують користувачів міста, об­ласті, невеликих країн. Як канали зв’язку в них най­частіше застосовуються телефонні лінії. Відстані між вуз­лами мережі становлять 10 — 1000 км.

Локальні мережі сполучають абонентів одного або кількох сусідніх будівель одного підприємства, установи. Локальні мережі набули дуже великого поширення, оскільки 80—90% інформації циркулює поблизу місць її появи і тільки 10-20 % пов’язано із зовнішніми взаємодіями. Локальні мережі можуть мати будь-яку структуру, але найчастіше комп’ютери в локальній мережі сполучаються єдиним високошвидкісним каналом пере­дачі даних, що є головною особливістю локаль­них мереж.

Як канал передачі даних в локальних мережах викорис­товуються: вита пара; коаксіальний кабель; оптичний ка­бель та ін. В оптичному каналі світловод зроблено з кварцового скла завтовшки в людську волосину. Це найбільш швидкісний, надійний, але і дорогий кабель. Відстані між ЕОМ в локальній мережі невеликі — до 10 км, а при використанні радіоканалів зв’язку — до 20 км. Канали в локальних мережах є власністю ор­ганізацій і це спрощує їх експлуатацію.

3. Апаратні засоби комп’ютерних мереж. Характеристика комунікаційної мережі.

Щоб забезпечити передачу інформації від комп’ютера в комунікаційне середовище, необхідно узгодити сигнали внутрішнього інтерфейсу (структури) комп’ютера з параметрами сиг­налів, що передаються по каналах зв’язку. При цьому має бути виконано як фізичне узгодження (форма, амплітуда і тривалість сигналу), так і кодове.

Технічні пристрої, які виконують функції сполучення комп’ютера з каналами зв’язку, називаються адаптерами, або мережними адаптерами. На практиці цей термін застосовується для спеціальних електронних плат — мережевих. Крім них, функцію мережного адаптера часто вико­нують модеми.

Серед характеристик комунікаційної мережі найваж­ливішими є:

• швидкість передачі даних по каналу зв’язку;
• пропускна здатність каналу зв’язку;
• вірогідність передачі інформації;
• надійність каналу зв’язку і передавальної апаратури.

Швидкість передачі даних по каналу зв’язку залежить від його типу та якості, типу апаратури передачі даних, способу синхронізації та ін. Швидкість передачі виражається в бітах за секунду. В техніці використовують іншу одиницю — бод (кількість змін стану середовища пе­редачі за секунду). Взагалі швидкість у бітах за секунду та бодах не збігається. В сучасних широкосмугових мережах швидкість передачі даних може перевищувати 100 Мбіт/с. Користувача часто цікавлять не абстрактні біти, а про­пускна здатність, що виражається в знаках (символах), які передаються за секунду.

Вірогідність передавання інформації визначається кількістю помилок на один знак, який передається. Цей показник має бути не більшим за 10^-6—10^-7 помилок/знак.

Надійність комунікаційної системи визначається се­реднім часом безвідмовної роботи і виражається в годинах.

I. КОМП’ЮТЕРНІ МЕРЕЖІ. ОСНОВИ МЕРЕЖЕВИХ СИСТЕМ.

 

1. Визначення і призначення комп’ютерних мереж

У наш час найважливішим застосуванням комп’ютерів стає створення мереж, що забезпечують єдиний інфор­маційний простір для багатьох користувачів. Особливо наочно цей процес простежується на прикладі всесвітньої комп’ютерної мережі Internet.

Комп’ютерна мережа — сукупність взаємозв’язаних (через канали передачі даних) комп’ютерів, які забезпечують користувачів засобами обміну інформацією і колективного використання ресурсів мережі: апаратних, програмних та інформаційних.

Абоненти мережі — об’єкти, що генерують або спожи­вають інформацію в мережі. Абонентами мережі можуть бути окремі комп’ютери, комп’ютерні комплекси, термі­нали та ін. Будь-який абонент підключається до станції.

Станція — це апаратура, яка виконує функції, пов’язані з передаванням і прийманням інформації.

Для організації взаємодії абонентів потрібне фізичне передавальне середовище — лінії зв’язку або простір, в яко­му поширюються електричні сигнали, й апаратура пере­дачі даних. На основі фізичного передавального середовища будується комунікаційна мережа, що забезпечує пере­дачу інформації між абонентськими системами.

Об’єднання комп’ютерів у мережу дає змогу спільно використати диски великої ємності, принтери, основну пам’ять, мати спільні програмні засоби і дані. Глобальні мережі надають можливість використати апаратні ресурси віддалених комп’ютерів. Ці мережі, охоплюючи мільйони людей, повністю змінили процес поширення і сприйнят­тя інформації, зробили обмін нею через електронну пош­ту найпоширенішою послугою мережі, а основним ресурсом — інформацію.

Основним призначенням комп’ютерної мережі є забез­печення простого, зручного і надійного доступу користува­ча до спільних розподілених ресурсів мережі та організація їх колективного використання з надійним захистом від не­санкціонованого доступу, а також забезпечення зручними і надійними засобами передачі даних між користувачами ме­режі. За допомогою комп’ютерних мереж ці проблеми вирішуються незалежно від територіального розташування користувачів. У епоху загальної інформатизації великі об­сяги інформації зберігаються, обробляються і передаються в локальних та глобальних комп’ютерних мережах. У ло­кальних мережах створюються спільні бази даних для ро­боти користувачів. У глобальних мережах здійснюється формування єдиного наукового, економічного, соціально­го і культурного інформаційного простору.

Існує безліч проблем, для вирішення яких потрібні централізовані дані, доступ до баз даних, передача даних на відстань та їх розподілене оброблення. З цим стикають­ся банківські й інші фінансові структури, системи соціального забезпечення, податкові служби, дистанційне комп’ютерне навчання, системи резервування авіа­квитків, дистанційна медичка діагностика, виборчі систе­ми та ін. У всіх цих випадках необхідно, щоб у комп’ютерній мережі здійснювалися збирання, збережен­ня і доступ до даних, гарантувався захист даних від спо­творення та несанкціонованого доступу.